Колегія суддів Судової палати в адміністративних 

справах Верховного Суду України у складі:

головуючого   Кривенка В.В.,

суддів:       Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., 

              Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про зобов'язання вчинити дії,

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області постановою від 5 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2013 року, визнав протиправними дії управління ПФУ та зобов'язав його здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1, як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), за період з 18 січня 2011 року по 22 червня 2011 року, з урахуванням проведених за цей період виплат, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у 2011 році.

У лютому 2014 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного управління юстиції у Черкаській області (далі - ВДВС) звернувся до суду з поданням про зміну способу та порядку виконання постанови суду, в зв'язку з відсутністю коштів у боржника що унеможливлює виконання постанови.

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 15 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, змінив спосіб і порядок виконання постанови Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 5 жовтня 2011 року: зобов'язав стягнути з управління ПФУ на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, за період з 18 січня 2011 року по 22 червня 2011 року, з урахуванням проведених за цей період виплат, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого у 2011 році, в сумі 734 грн 39 коп.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2014 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ на рішення судів попередніх інстанцій відмовив, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального чи процесуального права.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2014 року (справа № К/800/598/14), в якій цей суд вказав на те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву державного виконавця про зміну способу виконання рішення шляхом зміни зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату на стягнення такої виплати, не врахував відмінності між обраним судом у рішенні на підставі статті 162 КАС (2747-15) способом захисту порушеного права і способом виконання судового рішення, внаслідок чого змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.

Крім того, касаційний суд дійшов висновку, що за правилами статті 263 КАС (2747-15) підставою для зміни способу чи порядку виконання рішення суду є неможливість його виконання. Тому відсутність в органу ПФУ коштів на погашення нарахованих ним сум, виплата яких буде здійснена після відповідного фінансування з державного бюджету, свідчить про можливість виконання рішення суду, хоч і за певних умов. Отже, підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення відсутні.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС (2747-15) встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 263 КАС (2747-15) передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Суди встановили, що 24 липня 2013 року головний державний виконавець ВДВС виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржнику надав строк на самостійне виконання рішення суду, проте на час звернення ВДВС до суду рішення суду управління ПФУ не виконує. Зазначений виконавчий документ не може бути скерований до органу Державної казначейської служби України для виконання в порядку гарантії держави щодо виконання судових рішень у зв'язку з тим, що рішення прийнято про зобов'язання вчинити дії, а не про стягнення коштів.

Встановлені судами обставини не дають підстав для висновку про неможливість виконання судового рішення, що відповідно до статті 263 КАС (2747-15) було б підставою для зміни способу і порядку його виконання, адже виплата нарахованих сум соціальної допомоги буде здійснена управлінням ПФУ після надходження відповідних сум із державного бюджету.

Посилання ВДВС на неможливість виконання рішення суду зобов'язального характеру щодо проведення соціальних виплат у зв'язку з відсутністю такого виду рішень у визначеному статтею 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" переліку рішень, виконання яких гарантовано державою, не заслуговують на увагу, оскільки з огляду на положення статті 124 Конституції України та статті 14 КАС (2747-15) постанови в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов'язання відповідача вчинити певні дії чи стягнення з нього коштів).

У справі, що розглядається, суд для відновлення права ОСОБА_1 на підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV, прийняв постанову про зобов'язання органу ПФУ нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу в установленому законом розмірі, що відповідало заявленим у позові вимогам. Розрахунок суми належної ОСОБА_1 соціальної допомоги за спірний період судами не здійснювався, тому, змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов'язання виплатити зазначену допомогу на стягнення конкретної суми цієї допомоги, суд змінив постанову по суті, вийшовши при цьому за межі позовних вимог та вирішивши питання, що не були предметом дослідження судами всіх інстанцій при розгляді справи.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зміна на підставі статті 263 КАС (2747-15) способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 162 КАС (2747-15) при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання органу ПФУ здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (№ 21-394а14).

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву управління Пенсійного фонду України в Золотоніському районі Черкаської області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року скасувати справу направити на новий касаційний розгляд до цього суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.