Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченка А.О., Федорова М.О.

при секретарі Титенко М.П.,

за участю представників позивача Васютовича О.В., відповідача Сича Є.Ю., Островського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 13.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 по справі № 28/217-А (22-а-6067/08)

за позовом Дочірнього підприємства "Вик Оил - Київ"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Дочірнє підприємство "Вик Оил - Київ" (далі –позивач, Підприємство) звернулось до суду із адміністративним позовом (із зміною предмету адміністративного позову) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі –відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29.01.2007 № 0000332307/0.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.07.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 по справі № 28/217-А (22-а-6067/08), позовні вимоги задоволено. При цьому суди керувались тим, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) відповідачем не доведена правомірність свого рішення.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач підтримує судові рішення, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 30.09.2006, за наслідками якої було складено Акт, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2 пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України про "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі –Закон №168/97ВР), що призвело до заниження зобов’язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 979 281,85 грн.

З акту перевірки вбачається, що відповідачем визнано незаконним включення позивачем сум податкового кредиту у розмірі 1 979 281,85 грн., оскільки підставою для включення вказаної суми до податкового кредиту стали податкові накладні за оплачений в повному обсязі позивачем товар, які було отримано від контрагента (ПП "Шедел") позбавленого статусу платника ПДВ.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 2 968 922 грн., в тому числі 1 979 281 грн. –основний платіж та 989 641 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, позивачем на підставі Договору від 31.07.2005 було придбано у контрагента нафтопродукти (товар). У зв’язку з придбанням товару позивачем було віднесено до податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 1 979 281,85 грн., що підтверджено належним чином оформленими первинними документами (податкові накладні, платіжні документи) та матеріалами перевірки з цього приводу.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів, у тому числі при їх імпорті, та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, отримав податкові накладні, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Підприємством до податкового кредиту зазначеної суми ПДВ –правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятого податкового повідомлення на рішення районного суду про визнання недійсними установчих документів контрагента позивача, яке було скасовано судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З аналізу вищезазначеної статті випливає, що не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що контрагента позивача, який видавав йому податкові накладні, було позбавлено статусу платника податку на додану вартість в момент видачі зазначених податкових накладних. Тому, донарахування відповідачем податку на додану вартість визнано судами безпідставним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 13.07.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2008 по справі № 28/217-А (22-а-6067/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.