м.Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Матолича С.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

при секретарі: Сірик Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" на постанову господарського суду Закарпатської області від 19 липня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року у справі №11/88 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення штрафних санкцій, -

У травні 2007 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" про стягнення штрафних санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2006 році в сумі 101 586грн.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 19 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" просить скасувати вищезазначені судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В запереченнях на касаційну скаргу Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вказаного нормативу та здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.

Робоче місце інваліда відповідно до п.1 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМ України № 314 від 03.05.1995 р. (314-95-п) , норми якого підлягають застосуванню до спірного періоду, це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Пунктом 3 вказаного Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

З матеріалів справи вбачається, що у 2006 році у ВАТ по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" робочих місць для працевлаштування інвалідів, які б відповідали наведеному нормативному визначенню робочого місця інваліда, було б забезпечене необхідними для його праці умовами та прийняте компетентною комісією, створено не було.

Відповідач всупереч ст..19 вказаного Закону не подавав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік" та щомісячно не подавав звітів за формою №3-ПН, у зв’язку з чим на підприємстві було проведено перевірку дотримання вимог ст.ст.19,20 зазначеного вище Закону, якою було встановлено, що чотиривідсотковий норматив для відповідача становить 14 робочих місць для працевлаштування інвалідів, при середньообліковій фактичній чисельності інвалідів 8 осіб.

Згідно ч.3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст. 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач, маючи середньооблікову чисельність працюючих у звітному періоді 14 чоловік, в порушення зазначених вимог Закону не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 році у кількості 6 осіб, а тому підставно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Закарпатгаз" залишити без задоволення, а постанову господарського суду Закарпатської області від 19 липня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.