К-11565/07 Про визнання угоди недійсною - 01.09.2009 Прийняття

за позовом Заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

до 1. Приватного підприємства "Вал-Р"

2. Приватного підприємства "ПромТорг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва

про визнання угоди недійсною, -

В серпні 2006 року заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі ДПІ у Солом’янському районі м. Києва про визнання недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, договору № 32/03 від 15.12.2003 року, укладеного між ПП "Вал-Р" та ПП "ПромТорг". При цьому, просив суд стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти, які отримані за спірним договором в сумі 472056 грн., а з відповідача-1 в доход держави грошові кошти в сумі 472056 грн. на підставі статті 208 ГК України.

Постановою господарського суду м. Києва від 19.12.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовано тим, що прокурором та позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що укладаючи спірний договір, відповідачі діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивачем ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, 15.12.2003 року між ПП "ПромТорг" (підрядник) та ПП "Вал-Р" (замовник) було укладено договір № 32/03, згідно якого підрядник зобов’язаний виготовити, а замовник - прийняти та оплатити будівельні роботи по будівництву гаражного комплексу. Загальна вартість робіт складає 472056 грн., у тому числі - 78676 грн. податок на додану вартість.

Згідно актів прийому-передачі від 15.12.2003 року ПП "ПромТорг" виконало для ПП "Вал-Р" будівельні роботи на загальну суму 442000 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 73666,67 грн.

На виконання умов зазначеного договору ПП "ПромТорг" було виписано на ім’я ПП "Вал-Р" податкові накладні № 19/12/4 від 19.12.2003 року на суму 165000 грн., № 31/12/03 від 31.12.2003 року на суму 159000 грн., № 280101 від 28.01.2004 року на суму 118000 грн.

Розрахунки за спірним договором між відповідачами проведені в сумі 442000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень, що маються в матеріалах справи.

Прокурор та ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просять суд визнати недійсним договір № 32/03 від 15.12.2003 року як такий, що укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу лише у ПП "ПромТорг".

Наявність протиправного умислу з боку ПП "ПромТорг" позивач обґрунтовує рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2005 року, яким визнано недійсним статут ПП "ПромТорг" з моменту реєстрації у Святошинській РДА в м. Києві, а саме, з 29.05.2003 року, анульовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17.07.2003 року № 36363321, визнано недійсним запис про проведення його державної реєстрації.

В зв’язку з наведеним, прокурор та ДПІ у Солом’янському районі м. Києва вважають, що вказаний вище договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову позивач послався на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсним договору підряду, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення прокурора до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2007 року та постанову господарського суду м. Києва від 19.12.2006 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору № 32/03 від 15.12.2003 року скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.