Про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на перереєстрацію транспортного засобу та зобов'язання вчинити певні дії - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - управління праці) про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на перереєстрацію транспортного засобу та зобов'язання вчинити певні дії,

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірною відмови начальника управління праці надати дозвіл на перереєстрацію транспортного засобу - автомобіля ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - автомобіль), яким був безоплатно забезпечений померлий член родини позивача - інвалід ОСОБА_2.

На обґрунтування позову зазначив, ця відмова суперечить пункту 37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 999 (999-97-п) (далі - Порядок 1997 року) (відповідно до вказаного Порядку його родич отримав автомобіль), яким було передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 9 березня 2011 року відмовив у задоволенні позову. Своє рішення обґрунтував тим, що автомобіль, отриманий управлінням праці як гуманітарна допомога для забезпечення інвалідів, був у користуванні інваліда ОСОБА_2 менше десяти років (з 30 червня 2006 року до 18 лютого 2010 року), а тому позивач як член сім'ї померлого інваліда право на безкоштовне отримання у власність та реєстрацію на своє ім'я автомобіля не набув.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2014 року зазначену постанову залишив без змін, пославшись на те, що чинним на час смерті

ОСОБА_2 Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (999-2006-п) (далі - Порядок 2006 року), було передбачено повернення управлінню праці після смерті інваліда автомобіля, отриманого ним як гуманітарна допомога. Тому відмова управління праці у наданні ОСОБА_1 довідки (дозволу) на переоформлення автомобіля на його ім'я є правомірною.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 липня 2014 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), пункту 37 Порядку 1997 року (999-97-п) , пункту 41 Порядку 2006 року (999-2006-п) .

На обґрунтування заяви надав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 квітня 2013 року (справа № К/9991/39253/11), в якій вказано, що оскільки при вирішенні питання про забезпечення інваліда автомобілем у 2003 році діяв Порядок 1997 року (999-97-п) , за яким після смерті інваліда автомобіль залишався в користуванні його сім'ї, то згідно із частиною третьою статті 5 ЦК набуте інвалідом право на автомобіль не могло бути змінено Порядком 2006 року (999-2006-п) .

Ухвалою від 4 грудня 2014 року Вищий адміністративний суд України зазначену справу допустив до провадження Верховного Суду України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 37 Порядку 1997 року (999-97-п) та пункту 41 Порядку 2006 року (999-2006-п) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України (254к/96-ВР) міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) , відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У справі, що розглядається, такою подією (фактом) є смерть інваліда ОСОБА_2.

Порядок 1997 року був затверджений у зв'язку з прийняттям законів України від 22 грудня 1995 року № 488/95-ВР (488/95-ВР) «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (3551-12) та від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (230/96-ВР) з метою впорядкування забезпечення автомобілями різних категорій інвалідів та спрямований на захист інтересів інвалідів.

Згідно з пунктом 37 Порядку 1997 (999-97-п) року в редакції, чинній на час надання спірного автомобіля, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.

Відповідно до статті 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Частиною четвертою статті 4 ЦК визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.

Порядок 1997 року (999-97-п) був визнаний таким, що втратив чинність, постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року.

Таким чином, питання про вилучення після смерті інваліда у його сім'ї автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті інваліда, якому автомобіль надавався як гуманітарна допомога.

У справі, що розглядається, таким нормативно-правовим актом є Порядок 2006 року (999-2006-п) , відповідно до пункту 41 якого у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_2 - 18 лютого 2010 року, автомобіль, отриманий інвалідом як гуманітарна допомога, після його смерті повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що оскільки права та обов'язки у членів сім'ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок 2006 року.

Отже, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про правомірність відмови начальника управління праці у наданні дозволу на перереєстрацію автомобіля ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, висловленому, зокрема, у постановах від 7 листопада 2012 року (№ 6-118цс12) та 17 грудня 2013 року (№ 21-437а13), а тому в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.