Про застосування адміністративно-господарські санкції за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. та пені за порушення термінів сплати цієї санкці - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду; Фонд відповідно) до товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтотранс Плюс" (далі - Товариство) про стягнення суми,

У жовтні 2013 року відділення Фонду звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з Товариства адміністративно-господарські санкції за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2012 рік у розмірі 119 701 грн 92 коп. та 4548 грн 60 коп. пені за порушення термінів сплати цієї санкції.

Харківській окружний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2013 року позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 лютого 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив. При цьому виходив із того, що позивач звернувся до суду з позовом поза межами строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 жовтня 2014 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року скасував, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року залишив у силі.

Касаційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з Товариства адміністративно-господарських санкцій, виходив із того, що відповідач не вжив заходів щодо працевлаштування інвалідів, надання інформації службі зайнятості, необхідної для працевлаштування, не здійснював, щомісячний звіт за формою 3-ПН подав лише один раз - 17 липня 2012 року. Крім того, зазначив, що норми статті 250 ГК не підлягають застосуванню, оскільки адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно, тоді як у цій статті визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 250 ГК.

Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви додано, зокрема, копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 19 вересня, 6 та 13 листопада 2007 року, 15 січня 2013 року (справа № К\9991/56139/12), у яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена норма права.

У справах, рішення касаційного суду в яких додані до заяви, суди при вирішенні аналогічних спорів дійшли висновку щодо недотримання відділеннями Фонду строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 ГК.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування статті 250 ГК, однак підстав для задоволення заяви немає з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 250 ГК адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 238 цього Кодексу за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Водночас за змістом статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

За змістом частини четвертої статті 20 Закону № 875-ХІІ до правовідносин зі стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 ГК.

Статтею 99 КАС визначено строки звернення до адміністративного суду.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що встановлені статтею 250 ГК строки поширюються лише на застосування контролюючим органом адміністративно-господарських санкцій, а не стягнення їх в судовому порядку, що здійснюється в межах строків звернення, встановлених статтею 99 КАС. Порушення строку звернення до суду Вищий адміністративний суд України не встановив.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 21 лютого 2011 року (№ 21-9а11) (rs14405504) .

Отже, суд касаційної інстанції при вирішенні справи норми статті 250 ГК застосував правильно, тому підстав для задоволення заяви немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтотранс Плюс" відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.