Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представників позивача – Кошового А.М., Камінського А.Ф.,

представника відповідача – Котвицької Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі

на постанову господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року

у справі № 10/91-НА

за позовом Дочірнього товариства "Євроголд Індестріз Лтд" Повного товариства "Євроголд сервіс ЦУМБЮЛЬ та КО. Торгове агентство"

до Державної податкової інспекції у місті Житомирі

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

У квітні 2007 року ДП "Євроголд Індестріз Лтд" ПТ "Євроголд сервіс ЦУМБЮЛЬ та КО. Торгове агентство" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Житомирі про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0000532304/66881 від 21 вересня 2005 року.

Постановою господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року постанову господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Житомирської області від 27 липня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства, без порушень норм матеріального права, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Житомирська ОДПІ (правонаступником якої є ДПІ у м. Житомирі) провела позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість станом на 19 вересня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 1332/23-2 від 21 вересня 2005 року.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 815 433, 00 грн., в тому числі за квітень 2004 року на 29 982, 00 грн., за червень 2004 року на 126 006, 00 грн., за липень 2004 року на 32 065, 00 грн., за вересень 2004 року на 148 316, 00 грн., за листопад 2004 року на 350 927, 00 грн., за грудень 2004 року на 128 137, 00 грн.

Даний висновок акта перевірки базується на тому, що станом на 19 вересня 2005 року не надійшли відповіді про проведення зустрічних перевірок ТОВ "МД Групп" (продавець товару), тобто відсутні підтвердження, що ним був утриманий та внесений до бюджету податок, а тому позивач не має право на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

21 вересня 2005 року Житомирська ОДПІ (правонаступником якої є ДПІ у м. Житомирі) на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000532304/66881, яким позивачу зменшила суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з податку на додану вартість в розмірі 815 433, 00 грн., в тому числі за квітень 2004 року на 29 982, 00 грн., за червень 2004 року на 126 006, 00 грн., за липень 2004 року на 32 065, 00 грн., за вересень 2004 року на 148 316, 00 грн., за листопад 2004 року на 350 927, 00 грн., за грудень 2004 року на 128 137, 00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем були виконані всі законодавчі вимоги для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 вищезазначеного Закону податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (абзац перший підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". При цьому документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товару в Законі України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , таких як обов’язкова сплата продавцем товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару платник податку зобов’язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю товару в складі вартості товару, який зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов’язку понести за це відповідальність. Особа, що придбає товари (платник податку) не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого в даному випадку покладено законодавчий обов’язок по внесенню податку до бюджету, що безпосередньо витікає з визначення терміну "платник податку", наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем протягом квітня – грудня 2004 року були здійснені операції з придбання товарно – матеріальних цінностей у ТОВ "МД Групп", яке зареєстроване платником податку на додану вартість.

Придбані товари були оприбутковані позивачем, суми податку на додану вартість в загальному розмірі 815 433, 00 грн., сплачені в ціні продукції, включені до податкового кредиту в квітні – грудні 2004 року та відображені в деклараціях з податку на додану вартість за квітень - грудень 2004 року, які подавались до податкового органу.

Таким чином, позивач виконав усі законодавчі умови для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та заявлення цієї суми до бюджетного відшкодування.

Відповідач не оспорює безтоварність господарської операції, зв’язок її з господарською діяльністю позивача та належність податкових накладних, виписаних ТОВ "МД Групп", на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Згідно ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Житомирі підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі залишити без задоволення, а постанову господарського суду Житомирської області від 27 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.