Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 листопада 2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2008 року

у справі № 2-11/13937-2007А

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинними податкових вимог, -

Суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1 було заявлено позов до ДПІ у м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинними податкових вимог.

Постановою господарського суду АР Ким від 15 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2008 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ в м. Сімферополі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду АР Крим від 15 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2008 року, в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідачем були прийняті перша та друга податкові вимоги № 1/3734 від 27 листопада 2006 року та № 2/341 від 26 лютого 2007 року.

Сума податкового боргу в розмірі 80, 00 грн., що визначена оспорюваними податковими вимогами, була визначена відповідачем внаслідок того, що Рішенням Сімферопольської міської ради 7-ої сесії V скликання № 65 від 15 вересня 2006 року була встановлена підвищена ставка єдиного податку з 01 листопада 2006 року для позивача в розмірі 160, 00 грн. замість 120, 00 грн., яка була встановлена раніше.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що зміна ставки єдиного податку протягом бюджетного року суперечить положенням Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) .

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

В ст. 2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", який був прийнятий згідно з п. 4 Розділу XV (Перехідні положення) Конституції України (254к/96-ВР) і є спеціальним нормативним правовим актом з питань спрощеної системи оподаткування, що діє до набрання чинності спеціальним Законом, визначено, що ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.

Відповідно до п. 24 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом.

Таким чином, сільські, селищні та міські ради встановлюють ставки єдиного податку в межах ставок, встановлених в Указі Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , на своїх пленарних засіданнях. При цьому встановлення ставок сільськими, селищними та міськими радами може здійснюватись неодноразово протягом року, як в бік збільшення, так і в бік зменшення в межах граничного розміру.

Доводи судів попередніх інстанцій відносно того, що зміна ставок єдиного податку протягом бюджетного року суперечить положенням Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) визнаються колегією суддів помилковими з огляду на те, що єдиний податок не входить до переліку загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів) та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів), вичерпний перелік яких наведений в цьому Законі, а тому положення цього Закону не розповсюджуються на єдиний податок.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" та ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності діє поряд з загальною системою оподаткування і складають дві автономні системи оподаткування.

Згідно абзацу п’ятого п. 2 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (z0752-99) , який був прийнятий з метою приведення нормативно-правових актів Державної податкової адміністрації України у відповідність до вимог Указу Президента України від 28 червня 1999 року № 746/99 (746/99) "Про внесення змін до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , якщо протягом терміну дії отриманого Свідоцтва відповідною місцевою радою змінюються (збільшуються чи зменшуються) ставки єдиного податку, то перерахунок сум платежів за період, за який проведена оплата, не провадиться.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що рішенням Сімферопольської міської ради 7-ої сесії V скликання № 65 від 15 вересня 2006 року була встановлена підвищена ставка єдиного податку з 01 листопада 2006 року для виду діяльності, який здійснює позивач, в розмірі 160, 00 грн. замість 120, 00 грн., яка була встановлена раніше.

Рішення Сімферопольської міської ради 7-ої сесії V скликання № 65 від 15 вересня 2006 року було оприлюднено в газеті "Южная столица" 29 вересня 2006 року.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).

Отже, позивач мав сплатити єдиний податок за новою ставкою.

Платіжним дорученням від 12 жовтня 2006 року позивач сплатив за листопад та за грудень 2006 року єдиний податок в сумі 240, 00 грн. за ставкою 120, 00 грн., тобто не сплатив до бюджету 80, 00 грн. єдиного податку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неправомірність оспорюваних по справі рішень внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене та те, що обставини по справі встановлені повно і правильно, постанова господарського суду АР Крим від 15 листопада 2007 року та ухвала Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2008 року підлягають скасуванню із прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 листопада 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07 лютого 2008 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.