Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Конюшка К.В.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Савченку А.В.

за участю представників:

позивача: не з’явились,

відповідача: не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Борщівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Господарського суду Тернопільської області від 23.05.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2008 року

у справі № 6/74-1802 (22а-279/08)

за позовом Тернопільського обласного комунального підприємства "Профілактична дезинфекція" в Заліщицькому районі

до Заліщицького відділення Борщівської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправною відмови та зобов’язання вчинити певні дії

У квітні 2007р. Тернопільське обласне комунальне підприємство "Профілактична дезинфекція" в Заліщицькому районі звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Заліщицького відділення Борщівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправною відмови та зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство відповідає вимогам, визначеним Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва", а тому наявні всі підстави для видачі йому свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2007р.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 23.05.2007р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2008 р., позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, Борщівська міжрайонна державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у грудні 2006 року позивач звернувся до податкового органу із заявою про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2007 р.

Листом № 3631 від 20.12.2006р. позивачу було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв’язку з тим, що дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) не поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовні вимоги про зобов’язання відповідача видати свідоцтво про право сплати єдиного податку єдиного податку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанції з огляду на таке .

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (далі - Указ Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 (727/98) ) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Частиною 4 статті 7 даного Указу встановлено, що дія його не поширюється на суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є комунальним підприємством, заснованим Тернопільською обласною радою на комунальній власності.

Все майно позивача є власністю громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, управління якими здійснює Тернопільська обласна рада і закріплено за підприємством на праві оперативного управління (п. 5.2 Статуту).

Згідно з положеннями Господарського кодексу України (436-15) державним підприємством є підприємство, що діє на основі державної власності, утворюється уповноваженим органом державної влади і майно якого закріплюється за ним на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Комунальне підприємство, згідно зазначеного Кодексу - це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади, утворюється органом, який є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції та майно якого закріплюється за ним на праві господарського відання або на праві оперативного управління.

Отже, єдиним засновником (учасником) державних та комунальних підприємств є відповідно держава чи територіальна громада в особі уповноважених органів. Тобто, їх частка в цих підприємствах перевищує 25 відсотків.

Враховуючи поняття суб’єкта малого підприємництва, наведене у статті 1 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98, уповноважені органи, які діють від імені держави чи територіальних громад, не є суб'єктами малого підприємництва.

Крім того, частиною першою статті 8 Господарського кодексу України передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про те, що оскільки засновники (органи державної влади та органи місцевого самоврядування) державних та комунальних підприємств не є суб’єктами малого підприємництва, і їх частка в цих підприємствах перевищує 25 відсотків, дія Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727/98 (727/98) на зазначені підприємства не поширюється.

За вказаних обставин податковим органом було правомірно відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку на 2007р.

Отже, оскільки обставини у справі встановлені повно і правильно, але суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, суд касаційної інстанції вважає за необхідне на підставі статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Борщівської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 23.05.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2008 року у даній справі скасувати.

Прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .