Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І. (головуючий суддя),

Гашицького О.В. (суддя-доповідач),

Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І.,

Штульман І.В.,

здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в

місті Керч Автономної Республіки Крим (далі –УПФ) на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року та постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року в

порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УПФ про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії,

Звернувшись у вересні 2007 року до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) є дитиною війни і має право на одержання передбаченого цим Законом підвищення

до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов’язати УПФ щомісячно підвищувати розмір пенсії на 30 % від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року.

Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року позов задоволено: визнано дії відповідача неправомірними та зобов’язано УПФ здійснити перерахунок розміру призначеної позивачу пенсії, відповідно до вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , починаючи з 10 липня 2007 року. Стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3,40 гривні.

Постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено: судові витрати на. в сумі 3,40 грн. стягнуто користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України. У іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія дійшла висновку, що підстави

для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

ОСОБА_1., яка народилася у 1938 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. На неї у повному обсязі поширюються встановлені цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті

71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ),

якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія

Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, а з 9 липня по 31 грудня 2007 року – статті 6 Закону № 2195-ІV.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача здійснити нарахування щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня 2007 року

Не можуть бути взяті до уваги також доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Порядок розподілу судових витрат при вирішенні справ адміністративної юрисдикції регламентується статтею 94 КАС України, згідно з частиною першою якої судом апеляційної інстанції змінено рішення суду першої інстанції.

За правилами частини третьої статті 2201, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Керч Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 18 березня 2008 року та змінену нею постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.