Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Леонтович К.Г., Матолича С.В., Харченка В.В., Чалого С.Я.

при секретарі: Сірик Ю.В.

за участю:

представника Іванової О. Г. - Міхальова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду м.Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2007 року у справі №2-483/07 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва про зобов`язання перерахувати розмір пенсії та стягнення недорахованої пенсії, -

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до УПФ України Святошинському районі м. Києва про зобов’язання перерахувати розмір пенсії та стягнення недорахованої пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та інваліду ІІ групи.

Постановою Святошинського районного суду м.Києва від 19 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені вище судові рішення як такі, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що Управління ПФУ розрахунок пенсії позивачці правомірно провело виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Однак, з такими висновками погодитись не можна з огляду на нижченаведене.

Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 54 цього Закону, в якій наведено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком (частина 4).

Згідно зі статтею 50 Закону № 796-ХІІ особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам ІІ групи – у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ) встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а саме законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Розрахунок пенсій позивачці Управління ПФУ провело виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., установленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі – постанова КМУ від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) ).

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) . Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ. А в пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) Кабінет Міністрів України установив розмір суми, з якої проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначених статей Закону, причому ця сума не відповідає розмірам мінімальної пенсії за віком.

Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що з огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування мінімальної пенсії за віком для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.

Отже, суди попередніх інстанцій ухвалюючи судові рішення дійшли помилкового висновку про те, Управління ПФУ розрахунок пенсії позивачці правомірно провело виходячи з розміру 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , не врахувавши при цьому засади пріоритетності законів України на нормативно-правовими актами.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача при нарахуванні позивачці пенсії є неправомірними.

Судами попередніх інстанцій обставини справи встановлені повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Зазначена обставина відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав 27.11.2006р., при цьому не вказала період за який має бути проведено перерахунок пенсії, то колегія суддів приходить до висновку, що перерахунок пенсії має бути проведений з моменту звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Скасувати постанову Святошинського районного суду м.Києва від 19 березня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2007 року, та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва задовольнити частково.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва провести Івановій Олені Георгіївні перерахунок пенсії відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та щомісячної додаткової пенсії відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 27 листопада 2006 року. В решті позову відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.