Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Окунському А.Р.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача-1: неявка

відповідача-2: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси на постанову господарського суду Одеської області від 18 грудня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року

у справі № 14/380-06-11030А

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

до Приватного підприємства "Альвона",

Товариства з обмеженої відповідальності "Кровтекс"

про визнання недійсним договору

У жовтні 2006 року Державна податкова інспекція у Київському районі м.Одеси звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до приватного підприємства "Альвона", товариства з обмеженої відповідальності "Кровтекс" про визнання недійсним договору.

Постановою господарського суду Одеської області від 18 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05 січня 2004 року між відповідачами було укладено Договір підряду № 5/01 (далі - Договір), згідно умов якого приватне підприємство "Альвона" (підрядник) зобов’язалося виконати загальнобудівельні роботи, а товариство з обмеженої відповідальності "Кровтекс" (замовник) - прийняти та оплатити їх.

Загальна вартість робіт за Договором складає 552 350 грн. 40 коп. Факт виконання умов Договору підтверджено податковими накладними та актами прийому-передачі.

23 березня 2005 року місцевим Малиновським районним судом м. Одеси установчі документи приватного підприємства "Альвона" з дня їх перереєстрації, а свідоцтво № 22687116 про реєстрацію платника податку на додану вартість з дня його видачі визнані недійсними, в зв’язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про визнання Договору недійсним та просив застосувати наслідки визнання договору недійсним, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства лише на підставі рішення суду, яким визнано установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість недійсними неможливо, оскільки зазначеним рішенням не встановлено наявність протиправного умислу при укладенні Договору.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку як щодо помилкового застосування судом першої інстанції в даній справі положень статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, так і щодо незаконності звернення податкового органу до суду з позовами про визнання договору недійсним в силу пункту 11 статті 10 Закону України № 509-ХІІ від 04 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні".

Проте, суд касаційної інстанції зазначає, що положення, передбачені статтями 207, 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням положень статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Як зазначено в частині другій статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Отже позови про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

А відтак, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволені позову повинен був, крім скасування рішення суду першої інстанції, закрити провадження у даній справі.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 157, 210, 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси задовольнити частково.

Постанову господарського суду Одеської області від 18 грудня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині.

В решті постанову господарського суду Одеської області від 18 грудня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .