Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Окунському А.Р.

за участю представників:

позивача: неявка

відповідача-1: Лопатанов С.В.

відповідача-2: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області на постанову Господарського суду Одеської області від 17.04.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007 року

у справі № 15-3/138-04-4870А (22а-567/2007)

за позовом Державної податкової адміністрації в Одеській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльський технікум економіки та права"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Дан"

про стягнення коштів

У червні 2004 року Державна податкова адміністрація в Одеській області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом (з урахуванням уточнення) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізмаїльський технікум економіки та права" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дан" про визнання договору купівлі-продажу від 23.12.2002 року № 112 недійсним, як такого, що вчинений з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, відповідно до ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ), стягнення з ТОВ "Дан" на користь ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" 64530 грн., стягнення з ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" на користь держави Україна майна, одержаного за договором купівлі-продажу від 23.12.2002 року № 112 на суму 64530 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що договір був укладений ТОВ "Дан" з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки судовим рішенням було визнано його установчі документи недійсними з моменту передачі прав власності на підприємство та визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість. Наведені обставини, за оцінкою позивача, свідчать про наявність умислу ТОВ "Дан" на ухилення від сплати податків.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.11.2004 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2006 року рішення Господарського суду Одеської області від 24.11.2004 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Заявою від 07.02.2007 року позивач уточнив вимоги позовної заяви, просив суд стягнути з ТОВ "Дан" на користь ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" 64530 грн., стягнути з ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" на користь держави Україна майно, одержане за договором купівлі-продажу від 23.12.2002 року № 112 на суму 64530 грн.

Постановою Господарського суду Одеської області від 17.04.2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 31.07.2007 року, у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державна податкова адміністрація в Одеській області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В ході касаційного розгляду представник відповідача-1 просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін

Представники позивача, відповідача-2 у судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача-1, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23.12.2002 року між ТОВ "Дан" та ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" був укладений договір купівлі-продажу № 112, відповідно до умов якого ТОВ "Дан" (продавець) зобов’язався на умовах попередньої сплати у розмірі, передбаченому пунктом 2 договору, поставити товар на суму 63530 грн., а ТОВ "Ізмаїльський технікум економіки та права" (покупець) зобов’язався прийняти та своєчасно оплатити його на умовах такого договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони виконали зазначений договір.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 р. у справі № 2-1390 визнано установчі документи ТОВ "Дан" недійсними з моменту передачі прав власності на підприємство, а саме з 11.10.2002 року. Визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість видане ТОВ "Дан" з дати видачі 07.11.2002 року.

Названим судовим рішенням встановлено, що ТОВ "Дан" не знаходиться за місцем реєстрації, звітність не подає.

З наявної у справі копії листа ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 25.07.2003 року вбачається, що останній звіт про фінансово-господарську діяльність ТОВ "Дан" подало за грудень 2002 року.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Суди попередніх інстанцій правильно не застосували санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, однак з обґрунтуванням таких рішень погодитись не можна. Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення. Цивільний кодекс УРСР (1540-06) (далі – ЦК УРСР (1540-06) ), стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004 року. Цивільний кодекс України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи. ГК України (436-15) , що набрав чинності з 01.01.2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін на підставі частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Одеської області від 17.04.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .