К-4378/09-С Про визнання недійсними договорів та господарських зобов’язань - 15.10.2009 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ДПІ у м. Рівне та Прокуратури Рівненської області на ухвалу і постанову Господарського суду Рівненської області від 27.09.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року по справі № 12/218 за позовом ДПІ у м. Рівне до ВАТ "Рівнеазот"та Дочірнього підприємства "У.П.К.-Ресурс"за участю прокуратури Рівненської області про визнання недійсними договорів та господарських зобов’язань.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 27.09.2007 року провадження по справі щодо Дочірнього підприємства "У.П.К.-Ресурс"–закрито, постановою Господарського суду Рівненської області від 27.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року, в задоволені позову ДПІ у м. Рівне щодо ВАТ "Рівнеазот"про стягнення в доход держави природного газу за нікчемними угодами і зобов’язаннями –відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 16.01.2009 року та прокурор 19.02.2009 року звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.06.2009 року касаційна скарга позивача прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.09.2009 року касаційна скарга прокурора прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження та об’єднано в одне провадження з касаційною скаргою позивача.

В касаційних скаргах ДПІ у м. Рівне та Прокуратура Рівненської області просять скасувати судові рішення та постановити нове –про задоволення позову посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а судові рішення –без змін з огляду на наступне.

В травні 2007 року податковий орган звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір № 24/7 від 27.07.2005р., договір № 12/09 від 23.09.2005р., договір № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 1 до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 2 від 31.10.2005р. до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 3 від 25.11.2005р. до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., договір № 1985 від 27.12.2005р., додатковий договір № 1 від 27.01.2006р. до договору № 1985 від 27.12.2005р., додатковий договір № 2 до договору № 1985 від 27.12.2005р.; визнати недійсними господарські зобов’язання, що виникли на підставі вищевказаних господарських договорів; стягнути в дохід держави з ВАТ "Рівнеазот"природний газ, отриманий від ДП "У.П.К.-Ресурс", об’ємом 206611,139 тис.куб.м.

Позовні вимоги податковий орган обґрунтовував тим, що господарські зобов’язання з купівлі-продажу природного газу вчинені дочірнім підприємством "У.П.К.-Ресурс"з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Протиправність дій ДП "У.П.К.-Ресурс", на думку позивача, полягає у безпідставному включенні при укладенні договорів з ВАТ "Рівнеазот"до його ціни сум податку на додану вартість, що суперечить положенням законів України "Про Державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) , "Про Державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) , "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та у незнаходженні ДП "У.П.К.-Ресурс"за юридичною адресою на час перевірки.

З боку ВАТ "Рівнеазот"при вчиненні господарських зобов’язань порушень вимог закону не виявлено.

В той же час судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права було встановлено, що між ВАТ "Рівнеазот"та Дочірнім підприємством "У.П.К.-Ресурс"були укладені договір № 24/7 від 27.07.2005р., договір № 12/09 від 23.09.2005р., договір № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 1 до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 2 від 31.10.2005р. до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., додаткову угоду № 3 від 25.11.2005р. до договору № 12/09/02 від 23.09.2005р., договір № 1985 від 27.12.2005р., додатковий договір № 1 від 27.01.2006р. до договору № 1985 від 27.12.2005р., додатковий договір № 2 до договору № 1985 від 27.12.2005р., за умовами яких Дочірнє підприємство "У.П.К.-Ресурс"(продавець) зобов’язувався продати ВАТ "Рівнеазот"(покупець) протягом 2005-2006рр. природний газ, а покупець прийняв на себе зобов’язання прийняти та оплатити газ у встановлений строк.

На виконання умов укладених договорів ДП "У.П.К.-Ресурс"здійснило поставки ВАТ "Рівнеазот"природного газу в серпні-грудні 2005р., січні-лютому 2006р. об’ємом 206611,139 тис.куб.м на загальну вартість 92993547 грн. 48 коп., що підтверджується належно оформленими Актами прийому-передачі природного газу.

Згідно проведених операцій продавцем товару (ДП "У.П.К.-Ресурс") виписані податкові накладні для ВАТ "Рівнеазот"на загальну суму 92993547 грн. 48 коп..

Відповідно до ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при укладені оспорюваних договорів купівлі-продажу природного газу між відповідачами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, зокрема щодо предмету договору, ціни та строку дії договору.

Зазначені договори виконані сторонами в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується ні податковим органом ні прокурором.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов’язує нікчемність угоди, а також з недоведеністю позивачем, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, недоведеності наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Спірні угоди не містять будь-яких зобов’язань сторін щодо сплати податків, а тому їх несплата однією з сторін угоди у даному випадку не може тягнути за собою нікчемність угоди в цілому із застосуванням фінансових стягнень або повернення придбаного товару.

В позовній заяві та в своїх скаргах податковий орган та прокурор посилаються на наявність умислу на укладення господарських зобов’язань з метою, суперечною інтересам держави і суспільства лише у ДП "У.П.К.-Ресурс". При цьому, ні податковим органом, ні прокурором не було надано суду будь-яких доказів, що підтверджують ухилення відповідачем від сплати податків до бюджету чи неподання звітності до податкових органів, а Довідка Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо підприємства (код ЄДРПОУ 32208144) не стосується відповідача. Щодо відповідача –ВАТ "Рівнеазот", в його діях ні позивач, ні прокурор не вбачають порушень законодавства та наявність мети, суперечної інтересам держави і суспільства.

Крім того, судами було встановлено, що постановою Господарського суду м. Києва від 12.04.2007 року визнано банкрутом відсутнього боржника –ДП "У.П.К.-Ресурс", відкрито ліквідаційну процедуру по відношенню до банкрута. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2007 року ДП "У.П.К.-Ресурс" як юридичну особу було ліквідовано у зв’язку з банкрутством.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 27.07.2007р. проведена державна реєстрація припинення юридичної особи ДП "У.П.К.-Ресурс"у зв’язку з визнанням банкрутом.

За таких обставин своєю ухвалою від 27.09.2007 року Господарський суд Рівненської області правомірно на підставі п.5 ч.1 ст. 157 КАС України закрив провадження у справі відносно ДП "У.П.К.-Ресурс"у зв’язку з його ліквідацією.

Щодо вимог позивача про застосування санкцій, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, слід зазначити наступне.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною першою статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Згідно ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене, а також те, що спірні договори постачання між ВАТ "Рівнеазот"та Дочірнього підприємства "У.П.К.-Ресурс"було укладено в період часу з липня 2005 року по грудень 2005 року і виконувалися до лютого 2006 року, а позивач звернувся до суду із позовом про визнання зазначеного договору недійсним 16.05.2007 року, суди попередніх інстанцій прийняли правильне по суті рішення про відмову в задоволені позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційні скарги ДПІ у м. Рівне та Прокуратури Рівненської області залишити без задоволення, а ухвалу і постанову Господарського суду Рівненської області від 27.09.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2008 року –без змін.