Про скасування наказів УМВС про грубі порушення законності та службової дисципліни, допущені співробітником міліції та його покарання та про звільнення, поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБИ_1 до Заліщицького районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області (далі - Заліщицький РВ УМВС; УМВС відповідно), УМВС про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії та стягнення грошового забезпечення,

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати накази УМВС від 23 січня 2013 року № 77 про грубі порушення законності та службової дисципліни, допущені старшим лейтенантом міліції ОСОБИ_1, та його покарання і від 30 квітня 2013 року № 97о/с про звільнення (далі - накази №№ 77, 97о/с відповідно), поновити його на службі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що згідно з наказом № 97о/с його звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України з підстави, передбаченої підпунктом "є" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (114-91-п) , затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), за порушення дисципліни. З документами, які вказані у наказі № 97о/с, ознайомлений не був.

Крім того, позивач зазначив, що на час звільнення він був тимчасово непрацездатним.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 20 червня 2013 року у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2013 року та додатковою постановою від 7 жовтня 2013 року позов задовольнив частково: скасував накази №№ 77, 97о/с в частині звільнення ОСОБИ_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України, поновив його на посаді старшого автоінспектора відділу державної автомобільної інспекції громадської безпеки Заліщицького РВ УМВС, постановив стягнути на його користь грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2013 року по день поновлення на посаді.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 квітня 2014 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року і додаткову постанову цього ж суду від 7 жовтня 2013 року скасував, залишив у силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року.

Суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що системний аналіз обставин справи та норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що позивач порушив службову дисципліну, за що підлягав звільненню з органів внутрішніх справ на підставі підпункту "є" пункту 64 Положення (114-91-п) . Зазначив також, що такий вид дисциплінарного стягнення застосований до позивача з урахуванням тяжкості вчиненого та попередньої його роботи.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом, підпункту "є" пункту 64 Положення (114-91-п) , частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV (3460-15) (далі - Дисциплінарний статут), пунктів 6, 7, 15 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 грудня 1991 року № 552 (далі - Інструкція). На обґрунтування заяви додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 5 лютого 2013 року та 22 травня 2014 року (справи №№ К/9991/59526/12, К/ 9991/67768/12 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Водночас обставини справи, що розглядається, відмінні від обставин, встановлених у справах, на рішення в яких посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2014 року.

Так, у справі, що розглядається, касаційний суд зазначив, що з висновків службового розслідування від 2 і 17 січня 2013 року вбачається, що ОСОБА_1, здійснюючи чергування у складі слідчо-оперативної групи, перебував у стані алкогольного сп'яніння, від проходження медичної перевірки він відмовився.

Окрім того, комісія встановила, що позивач, порушивши службову дисципліну та законність, здійснив фальсифікацію протоколів про адміністративні правопорушення.

Щодо звільнення під час його тимчасової непрацездатності, то суд встановив, що наказ № 97о/с, яким його звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до підпункту "є" пункту 64 Положення (114-91-п) , було видано після закінчення лікування та виходу на службу ОСОБИ_1.

У рішенні від 5 лютого 2013 року касаційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог і вказав на те, що позивача було звільнено неправомірно, оскільки службове розслідування було призначено та проведено з порушенням пунктів 7, 15 Інструкції, що позбавило позивача права на належний захист законних прав та інтересів відповідно до положень статті 14 Дисциплінарного статуту. Порушення процедури проведення службового розслідування полягало у тому, що відповідачі не надали позивачу копії наказу про призначення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни; не відібрали письмових пояснень; службове розслідування проводилось за фактом порушення кримінальної справи, а не з метою з'ясування обставин дисциплінарного проступку особою начальницького складу; у висновку службового розслідування не зазначено, які дії позивача є порушенням дисципліни та призвели до порушення норм Етичного кодексу та Дисциплінарного статуту (3460-15) .

У рішенні від 22 травня 2014 року касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивача було звільнено під час його тимчасової непрацездатності, та зазначив, що згідно з положеннями частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту та статті 40 Кодексу законів про працю України особу за наявності підстав для звільнення не може бути звільнено під час знаходження на лікарняному, а лише після її виходу.

Обставини, встановлені судами у справах, на рішення у яких посилається заявник, дають підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні спірним відносинам у справі, що розглядається.

Зазначене не дає можливості дійти висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Крім того, за правилами чинного КАС (2747-15) Верховний Суд України позбавлений можливості перевіряти правильність встановлення обставин справи та позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели або могли призвести до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.