Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Коваль Є.В.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 року

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2008 року

по справі № 2-16/15704-2007А

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про скасування рішення, -

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.10.2007 року №0007872303 на суму 13 445,00 грн.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 року у позові відмовлено з огляду на неправомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ФОП ОСОБА_1 звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було неправильно розтлумачено поняття "місце проведення розрахунків", внаслідок чого було зроблено помилковий висновок про порушення позивачем Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (265/95-ВР) (далі Закон № 265/95).

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 жовтня 2007 року працівниками державної податкової інспекції в м. Сімферополі проведена перевірка по контролю за здійсненням розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу позивачем.

Згідно з актом № 001219 від 01.10.2007, що складений за результатами перевірки, встановлені наступні порушення: продавцем не виписаний чек на сигарети та запальничку, також в касі знаходилося 29 грн. не внесених у чекову книжку.

Крім того, перевіркою була встановлена невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі, яка була вказана в книзі обліку розрахункових операцій з початку робочого дня до моменту проведення перевірки. Сума невідповідності склала 2629,10 грн.

Перевіркою зафіксовані порушення позивачем п. 5, 13 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг", в результаті чого податковим органом прийнято спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.10.2007 року № 0007872303, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 13 445 грн., з яких 340 грн. - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до п. 3 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі громадського харчування та послуг"; та 13105 грн. - у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій на суму 13105 грн. (у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність), суди виходили з доведеності факту збереження позивачем готівкових коштів за реалізовані товари у межах торгової площі на місці проведення розрахунків, без здійснення операції "службова видача" та оприбуткування у касовій книзі, що є порушенням пункту 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та, відповідно, підставою для застосування фінансових санкцій.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи та правильній юридичній оцінці норм чинного законодавства.

Так, згідно п. 13 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Позивач обґрунтовано зазначає, що все торгове приміщення не є місцем проведення розрахунків в розумінні ст. 2 Закону № 265/95, відповідно до якої місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до пункту 23 Порядку провадження торговельної діяльності та Правил торговельного обслуговування населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року №833 (833-2006-п) забороняється зберігання на місці проведення розрахунку (в касі, грошовому ящику, сейфі тощо) готівки, що не належить суб'єкту господарювання, а також особистих речей касира чи інших працівників.

Згідно п. 4.5 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 р. № 614 (z0105-01) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 р. за № 107/5298 (z0107-01) , унесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватись через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов'язані з проведенням розрахункових операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в сумі 2600 грн., які були призначені для розрахунку з постачальником за товар знаходились в пакеті окремо від каси та не знаходились в місті проведення розрахунків. Крім того вони не зберігались в разом з коштами, отриманими за реалізовані товари, а також зберігалися не в місці де здійснювались розрахунки з покупцями.

Відтак судами попередніх інстанцій надано неправильну юридичну оцінку нормам чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено та, відповідно, надано правильної юридичної оцінки наявним в матеріалах справи доказам (копія рахунку на передоплату пріпейд, копія розписки про цільове отримання коштів), що спростовують висновки податкового органу щодо наявності у діях позивача порушення Закону у зв'язку зі збереженням готівкових коштів за реалізовані товари у межах торгової площі, без здійснення операції "службова видача" та оприбуткування у касовій книзі.

Таким чином, господарські суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.05.2008 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.03.2008 року по справі № 2-16/15704-2007А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.