Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Господарського суду Донецької області від 27.02.2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2008 року по справі № 26/376 за позовом СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку до ТОВ "Скай" та Державного ВАТ "Шахтоуправління "Донбас" про визнання угоди недійсною.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Донецької області від 27.02.2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2008 року, в задоволені позову СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку до ТОВ "Скай" та Державного ВАТ "Шахтоуправління "Донбас" про визнання угоди недійсною – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 24.09.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.03.2009 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в позові посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, судами, на думку позивача було неправильно застосовано положення п.5 розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) та п.4 ст. 72, ст. 86, ст. 159 КАС України.

Касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без змін з огляду на наступне.

На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судами попередніх інстанцій було встановлено, що 23.12.2002 р. між ТОВ "Скай" та Державним ВАТ "Шахтоуправління "Донбас" було укладено договір постачання № 586, за умовами якого постачальник – ТОВ "Скай", зобов’язується поставити покупцю – ДВАТ "Шахтоуправління "Донбас" продукцію відповідної якості, у кількості та обсягах згідно замови та специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу позову, поданого до суду 12.12.2005 року, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку послалась на статтю 49 ЦК УРСР.

У відповідності до вимог ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року, якщо угода укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, то вона є недійсною.

При наявності умислу на укладення такої угоди у обох сторін – в разі виконання угоди обома сторонами – в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

В обґрунтування позову СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку зазначила про наявність у ТОВ "Скай" умислу на укладення угоди, що суперечить інтересам держави, що, на думку позивача, підтверджується вироком Кіровського районного суду міста Донецька від 12.01.2005р., який набрав законної сили 27.01.2005 р., і яким Кісельов С.О. та Карих О.В. були визнані винними у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 205 КК України – фіктивне підприємництво. Цивільний кодекс України (435-15) , який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.

Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01.01.2004 року.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України, в редакції на момент постановлення рішення судом першої інстанції, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Згідно ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене, а також те, що спірний договір постачання № 586 між ТОВ "Скай" та Державним ВАТ "Шахтоуправління "Донбас" було укладено 23.12.2002 року, а позивач звернувся до суду із позовом про визнання зазначеного договору недійсним 12.12.2005 року з підстав, встановлених ст. 49 ЦК УРСР, суди попередніх інстанцій прийняли рішення правильне по суті про відмову в задоволені позову.

Враховуючи викладене та керуючись вимогами ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що вони по суті є правильними.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку, а постанову Господарського суду Донецької області від 27.02.2008 року залишити без задоволення та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.08.2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

254 КАС України