Про зобов'язання РДА скасувати державну реєстрацію внесення до реєстру відомостей - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Готельний комплекс "Русь" (далі - Товариство) до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - РДА), Державного реєстратора Печерської районної в м. Києві державної адміністрації Телегея Сергія Васильовича (далі - Державний реєстратор), третя особа - ОСОБА_2, про визнання дій Державного реєстратора незаконними та про зобов'язання РДА скасувати державну реєстрацію внесення до реєстру відомостей,

У жовтні 2008 року Товариство звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Державного реєстратора щодо державної реєстрації внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Реєстр) відомостей про зміну керівника Товариства та внесення до Реєстру відомостей про ОСОБА_2 як керівника Товариства; зобов'язати РДА скасувати державну реєстрацію внесення до Реєстру відомостей про зміну керівника Товариства та внесення до Реєстру відомостей про ОСОБА_2 як керівника Товариства.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що РДА у порушення вимог Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV (755-15) "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-IV (755-15) ) незаконно вчинені дії щодо внесення змін до Реєстру про зміну керівника Товариства.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 15 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2013 року, відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства.

Вищий адміністративний суд України постановою від 17 квітня 2014 року скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та задовольнив позов Товариства.

Не погоджуючись із рішенням касаційної інстанції, ОСОБА_2 звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 17 квітня 2014 року та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом частини першої статті 19 Закону № 755-IV у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року (справа № К/9991/46310/12).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні касаційного суду, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано норму матеріального права, на неоднакове застосування якої судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах посилається заявник.

У справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що Державний реєстратор прийняв документи для здійснення реєстраційних дій від особи, яка не була зазначена в Реєстрі в якості керівника юридичної особи, а також не була ним уповноважена, а тому при вчиненні реєстраційних дій щодо внесення до Реєстру відомостей про зміну керівника Товариства та внесення до Реєстру відомостей про ОСОБА_2 як керівника Товариства було здійснено з порушенням порядку, визначеного статтею 19 Закону № 755-IV.

У рішенні, наданому заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, виходив із того, що правом подання документів державному реєстратору володіє або попередній керівник юридичної особи, у випадку, якщо новий не приступив до виконання обов'язків чи не був ще взагалі призначений на посаду, або новий керівник, який приступив до виконання обов'язків після прийняття відповідного рішення власниками. Враховуючи, що стаття 19 Закону № 755-IV стосується в першу чергу повідомлення органу реєстрації про проведення змін, а не про реєстрацію таких змін, касаційний суд дійшов висновку, що особа, як новопризначений керівник мала право звернутись до державного реєстратора, а у останнього не було підстав для відмови у отриманні документів.

Аналізуючи наведені рішення суду касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України приходить до висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, ухвала касаційного суду в якій додана до заяви, то у задоволенні заяви ОСОБА_2 слід відмовити.