К-22046/06 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов’язання з ПДВ - 14.05.2009 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Армянську Автономної Республіки Крим (далі – ДПІ)

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05-16.05.2005

та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.08.2005

у справі № 2-7/395-2005

за позовом державної акціонерної компанії "Титан" (далі – ДАК "Титан")

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

У судове засідання представники сторін не з’явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 01.03.2004 №0000282301/3, №0000282301/3-1, №000030230301/3, №0000232301/3, №0000172301/3 з мотивів їх невідповідності чинному законодавству України.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05.-16.05.2005, залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.08.2005, позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 01.03.2004 №0000282301/3, № 0000282301/3-1, № 0000172301/3, №0000302301/3 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 48185грн., № 0000232301/3 в частині визначення завищення сум бюджетного відшкодування по ПДВ у розмірі 51730 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Названі судові акти мотивовано тим, що викладені в акті перевірки висновки, які було покладено в основу оспорюваних рішень, не знайшли свого документального підтвердження.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ зазначає про невідповідність висновків попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин та просить скасувати ухвалені у цій справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору.

Попередніми інстанціями у справі встановлено, що:

- ДПІ було проведено планову документальну перевірку ДАК "Титан" з питань правильності нарахування і своєчасності перерахування податкових і неподаткових платежів за період з 01.01.2002 по 31.12.2002, висновки якої викладено в акті від 03.09.2003 № 208/23-1/05762329;

- в ході проведеної перевірки було виявлено факти:

віднесення позивачем до складу валових витрат оплату за послуги у сумі 2308503,97 грн., надання якої не було підтверджено документально;

віднесення до валових витрат 1565174849 грн. витрат на придбання сировини без фактичного їх здійснення;

заниження бази оподаткування валового доходу на суму 239983 грн. у зв’язку з тим, що реалізація двоокису титану здійснювалася за цінами, які були менше звичайних цін на дату продажу і відвантаження продукції покупцям, не пов’язаним з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності;

завищення валових витрат на придбання сировини, матеріалів на суму 27500грн.;

перекручування даних про діяльність підприємства на суму 3863300 грн. при складанні декларації про прибуток підприємства;

- за наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 № 0000282301/3, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток у сумі 11956160 грн., в тому числі 8122700 грн. основного платежу та 3833460 грн. штрафних санкцій;

податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 №0000282301/3-1, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на прибуток у сумі 425940 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 №0000302301/3, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по податку на додану вартість у сумі 69821 грн., у тому числі основний платіж у розмірі 14424 грн. та штрафні санкції у розмірі 55397 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 № 0000232301/3, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 52183 грн. по декларації за травень 2002 року, в сумі 10511 грн. по декларації за липень 2002 року та в сумі 565 грн. по декларації за грудень 2002року;

податкове повідомлення-рішення від 01.03.2004 № 0000172301/3, яким позивачу нарахований штраф по податку на додану вартість в розмірі 109895,38 грн.;

- договором, укладеним ДАК "Титан" (замовник) та компанією "KRULL Согр" (виконавець) від 04.10.2000 № 04/10-2000 про виконання експертно-юридичної роботи та здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту економічних інтересів позивача, додатковою угодою до цього договору, актами виконаних робіт за цим договором та платіжними документами за цим договором підтверджується факт оплати позивачем виконаних компанією "KRULL Согр" робіт на суму 2308503,97 грн.;

- згідно з постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2001 у справі № 2-2/1251-2001 термін позовної давності по оплаті заборгованості у сумі 15651748, 49 грн. за поставлену позивачеві за відповідними оплатними контрактами сірку сплинув;

- в акті перевірки відсутні посилання на первинні бухгалтерські документи, а також на законодавчі та нормативні документи під час зменшення ДПІ валових витрат відповідача за ІІ квартал 2002 року на суму 27500 грн.;

- ДПІ не зверталася до позивача з відповідним запитом про надання обґрунтування рівня цін на двоокис титану;

- у Декларації про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 року, яку було подано ДАК "Титан" 24.10.2002, позивач у рядку 44 (сума податку, що підлягає зменшенню по особовому рахунку платника) помилково зазначив 3863300 грн., в зв’язку з чим 27.11.2002 позивач подав до ДПІ уточнену Декларацію про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 року, в якій рядок 44 не було заповнено;

- проведеною перевіркою не було виявлено факту заниження податкових зобов’язань ДАК "Титан" за 9 місяців 2002 року на суму3863300грн.;

- у визначенні ДПІ позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 47996,58 грн. внаслідок реалізації позивачем продукції власного виробництва пов’язаним особам за цінами, нижчими за звичайні, відповідач визначав не звичайну ціну на відповідну продукцію, а фактичну ціну, що діяла на дату продажу;

- договір від 02.04.2002 № 15/457, укладений позивачем з МП "Дніпро", не було визнано недійсним в судовому порядку, тоді як виписані на виконання цього договору податкові накладні є належно оформленими та відповідають вимогам чинного законодавства;

- в акті перевірки відсутні відомості як про засудження посадових осіб позивача за злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків, так і про декларування позивачем переоцінених або недооцінених об’єктів оподаткування;

- згідно з висновком судово-бухгалтерської експертизи з даної справи від 14.01.2004 № 86, зокрема:

"за 2002 рік недонарахування податку на прибуток по ДАК "Титан" не встановлено;

коректування податковим органом валових видатків у другому кварталі 2002 року в бік зменшення на суму простроченої кредиторської заборгованості по фірмі "Німб" у розмірі 15651748,49 грн. при одночасному включенні ДАК "Титан" до складу валових доходів здійснено необґрунтовано;

зменшення податковим органом валових видатків у другому кварталі 2002 року на 27500 грн. на підставі бухгалтерської проводки без зазначення документів бухгалтерського та податкового обліку, без зазначення об’єкта основних фондів здійснено в акті ДПІ від 03.09.2003 №208/23-1/05762329 необґрунтовано;

нарахування податкових зобов’язань по податку на додану вартість у розмірі 47996,58 грн. по операціям продажу продукції власного виробництва – двоокису титану ДП СМУ "Титан", ДП "Торговий дім "Титан" за цінами нижче, ніж для інших покупців, без зазначення найменування покупців, первинних документів, за якими здійснювалося відвантаження, без приведення методики визначення звичайних цін здійснено в акті ДПІ від 03.09.2003 №208/23-1/05762329 необґрунтовано".

Пунктом 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що безповоротна фінансова допомога – це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Отже, висновок попередніх інстанцій про правомірність віднесення позивачем до валового доходу у ІІ кварталі 2002 року кредиторську заборгованість в сумі 15651748,49 грн. як безповоротну фінансову допомогу є обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1.20 названої норми Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) звичайна ціна – це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.

Як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, ДПІ не досліджено в установленому порядку рівня цін, які застосовувалися позивачем, що виключає можливість застосування до позивача фінансових санкцій за здійснене ним ціноутворення під час продажу власної продукції.

Згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Як установлено господарськими судами, позивачем було правильно сформовано податковий кредит за період перевірки, оскільки підставою для його визначення стали податкові накладні, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Слід також погодитися з висновком попередніх судів про те, що виданий позивачем в порядку пункту 2 статті 2 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах" вексель в рахунок оплати податку на додану вартість не є декларацією в розумінні пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в зв’язку з чим застосування штрафних санкцій за порушення граничних термінів оплати сум по векселю на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 названого Закону є неправомірним.

За таких обставин у Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для скасування ухвалених у цій справі судових актів.

Викладені у касаційній скарзі твердження ДПІ спростовуються установленими попередніми інстанціями обставинами справи. Відповідачем не надано переконливих доводів про порушення судами правил оцінки доказів у встановленні фактичних даних.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Армянську Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.05-16.05.2005 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.08.2005 у справі №2-7/395-2005 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.