Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

У жовтні 2006 року ТОВ "Рембудсервіс-Інвест" звернулось з позовом до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання нечинним окремих положень п.п.1.3 п.1 рішення №30/1 від 18.01.2005р. виконавчого комітету Чернівецької міської ради щодо необхідності передбачити в групах житлових будинків влаштування бібліотеки та спортивного залу, а також перерахування 10 % вартості будівництва на рахунок Чернівецької міської ради.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 22.12.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з постановленими по справі рішеннями судів Виконавчий комітет Чернівецької міської ради звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування постанови Господарського суду Чернівецької області від 22.12.2006 та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007 та просить ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Так, скаржник вважає, що відповідно до підпункту 5 пункту "А" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2000 № 1930 (1930-2000-п) встановлено, що граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25 відсотків вартості будівництва об’єкта незалежно від його функціонального призначення. Тому оскільки, позивача зобов’язано перерахувати 10% (що не перевищує норми, встановленої на час виникнення відносин) від вартості будівництва, то рішення в цій частині прийнято згідно з нормами законодавства.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач є власником незавершених будівництвом будинків № 273-А, 273-Б, 269, 269-А, 269-Б по вул. Головній у м. Чернівці згідно купівлі-продажу від 17.02.2001 та 17.10.2001.

Відповідно до п. 1.7. рішення Відповідача від 19.03.2002 № 209/7 ТОВ "Рембудсервіс-Інвест" було надано дозвіл на завершення будівництва багатоквартирних жилих будинків із присвоєнням їм поштової адреси: вул.Головна 275, 275-А, 275-Б, 275-В, 275-Г.

Стаття 27 Закону України "Про планування та забудову територій" передбачає необхідність отримання фізичними та юридичними особами вихідних даних на проектування, які містять основні характеристики об'єкта будівництва, перед початком проектування. Надання вихідних даних фізичним та юридичним особам у повному обсязі забезпечується виконавчими органами відповідних міських рад, при цьому всі вимоги щодо майбутнього об'єкта містобудування містяться у вихідних даних.

Як зазначено у п. 1.7. рішення від 19.03.2002 №209\7 позивач знаходився на стадії завершення будівництва вищевказаних багатоквартирних будинків, а тому оскільки ТОВ "Рембудсервіс-Інвест" в даному випадку не отримувались нові вихідні дані, а стадія проектування вже відбулася, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не мав правових підстав зобов'язувати своїм рішенням Позивача влаштовувати спортивний зал та бібліотеку у вищеназваних будинках.

Крім того, ст. 316 Цивільного кодексу України гарантує власнику здійснення право власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а ст. 319 Цивільного кодексу проголошує принцип невтручання держави у здійснення права власності особою.

Також, слід зазначити, що частиною 5 ст. 27 Закону України "Про планування та забудову територій" передбачено, що вихідними даними можуть визначатися також вимоги щодо пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури та соціальної інфраструктури населених пунктів. Закон України "Про планування та забудову територій" (1699-14) у редакції, чинній на момент прийняття Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради рішення від 18.01.2005 № 30\1, не передбачає обов’язку забудовника щодо пайової участі на розвиток інженерно-транспортної інфраструктури та соціальної інфраструктури населених пунктів.

Посилання скаржника на те, що законність рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради підтверджується тим, що ТОВ "Рембудсервіс-Інвест" рішенням було зобов'язано перерахувати суму, що дорівнює 10% від вартості будівництва, яка не перевищує встановленої норми на момент виникнення відносин, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки відповідно до п. 7 розділу "а" ст. 27 та п. 5. ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи виконавчої влади мають право винятково на договірній основі залучати юридичні особи незалежно від форми власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку міст, сіл, селищ, координувати цю роботу на місцях на відповідній території.

Рішення органу місцевої влади не є договором у розумінні ст. 648 Цивільного кодексу України, а є одностороннім волевиявлення органу владних повноважень.

При цьому у ст. 19 Конституції України зазначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування мають діяти виключно на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови № 11 від 29.12.1976 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду у цій справі відповідає матеріалам справи та діючому законодавству, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи, на яких ґрунтується касаційна скарга не є підставою для їх скасування.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Чернівецької області від 22.12.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2007 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.