Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у м. Первомайську на рішення Господарського суду Луганської області від 12.07.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 року по справі № 8/223 за позовом ТОВ "Укрстандарт" до ДПІ у м. Первомайську та ВДК у м. Первомайську про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.07.2005 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 року, позовні вимоги ТОВ "Укрстандарт" до ДПІ у м. Первомайську та ВДК у м. Первомайську про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ – задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач – ДПІ у м. Первомайську 13.09.2005 року звернувся з касаційною скаргою з клопотанням про зупинення виконання оскаржуваних рішень до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 17.11.2005 року на підставі розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Первомайську просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, вимог п.п.1.3, 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.

Задовольняючи вимоги позивача суди попередніх інстанцій вважали встановленим правомірність формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 62137,00 грн., що, на думку судів, підтверджується декларацією з податку на додану вартість за жовтень 2004 року та актом №35/23-31197388 позапланової документальної перевірки правильності визначення суми податку на додану вартість, а також актами зустрічних перевірок, які свідчать про декларування контрагентами позивача в повному обсязі податкових зобов’язань по взаємовідносинам з ТОВ "Укрстандарт". Суди також вважали підтвердженою суму від’ємного значення податку на додану вартість, зазначену позивачем в декларації за жовтень 2004 року.

З такими висновками судів попередніх інстанцій в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного з’ясування дійсних обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Так, згідно із визначенням, наведеним в п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції на момент подачі платником податку декларації з податку на додану вартість, у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Як вбачається з поданої позивачем декларації з податку на додану вартість за жовтень 2004 року, в рядку 25 розділу III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" позивач зазначив суму 126743,00 грн. як від’ємне значення суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника протягом трьох наступних звітних періодів.

Підставою для отримання відшкодування на момент спірних правовідносин були дані тільки податкової декларації за звітний період. Зазначений Закон не передбачав надання даних податкових декларацій контрагентів платника податків і не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість тільки у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що відповідає вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на бюджетне відшкодування виникає при від’ємному значенні податку на додану вартість, сплаченому в ціні товару при його придбанні в розмірі, який підтверджується протягом трьох звітних періодів.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

– або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

– або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначено дві самостійні підстави для виникнення права на відшкодування зайво сплаченого податку на додану вартість: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), в т. ч. і ПДВ чи факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг), в якій зазначено суми ПДВ, тобто при нарахуванні податкового кредиту без фактичної сплати вартості товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням вимог пункту 7.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2005 року податковим органом було здійснено позапланову документальну перевірку правильності визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню із бюджету відповідно наданих декларацій ТОВ "Укрстандарт" (у тому числі за жовтень 2004 року у розмірі 126743,00 грн.), про що складено акт №35/23-31197388, в якому, зокрема зазначається, що позивачем до складу податкового кредиту були включені податкові накладні, які підтверджують факт відвантаження товару за період жовтень-грудень 2004 року по договору постачання № 1/01 від 02.01.2002р. (пролонгованого до 31.12.2004 року), укладеного між ТОВ "Укрстандарт" та Фірмою "АВК".

Зустрічною перевіркою по взаємовідносинам між ТОВ "Укрстандарт" та Фірмою "АВК" станом на 01.01.2005 року була встановлена наявність заборгованості позивача у сумі 1174052,62 грн. на користь Фірми "АВК".

Вказані обставини підлягали перевірці на предмет реальної сплати ПДВ в ціні товару продавцю та збереження права на відшкодування протягом трьох звітних періодів.

Зазначений факт, який має значення для вирішення питання щодо правильності формування позивачем податкового кредиту судами попередніх інстанцій досліджено не було та не надано йому належної оцінки. Не витребувавши докази на спростування або підтвердження цього факту, суди не створили необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим – ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

На підставі викладеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення – скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати зазначене, а також те, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у м. Первомайську задовольнити частково, рішення Господарського суду Луганської області від 12.07.2005 року та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 30.08.2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.