Про визнання протиправним пункт 1 вимоги Інспекції "Про усунення виявлених ревізією порушень і недоліків" та скасувати його - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом 5-ї клінічної лікарні м. Полтави (далі - Лікарня) до Державної фінансової інспекції в Полтавській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,

У червні 2013 року Лікарня звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним пункт 1 вимоги Інспекції від 11 червня 2013 року № 16-04-3-14/4049 "Про усунення виявлених ревізією порушень і недоліків" (далі - вимога) та скасувати його.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 3 липня 2014 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Касаційний суд, ухвалюючи таке рішення погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність дій позивача щодо сплати вартості спожитих кафедрами вищого державного навчального закладу України "Українська медична стоматологічна академія" (далі - Академія), які розміщені на базі Лікарні, комунальних послуг на суму 9679 грн, оскільки ці дії здійснені на підставі укладеної між Лікарнею і Академією угоди про спільну діяльність від 9 січня 2012 року № 22 та Положення про клінічний лікувально-профілактичний заклад охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 червня 1997 року № 174 (z0245-97) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 липня 1997 року за № 245/2049 (z0245-97) ; далі - Положення про клінічний заклад).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Інспекція звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування частини другої статті 85, пункту 28 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України (далі - БК), та пунктів 20, 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (228-2002-п) (далі - Порядок).

Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 липня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року (справа № К/800/66874/13).

У справі № К/800/66874/13 касаційний суд за наслідками розгляду подібних спірних відносин дійшов висновку про правомірність аналогічної вимоги Інспекції до клінічної лікарні, оскільки, з огляду на положення частини другої статті 85 БК (2456-17) та пунктів 20, 22 Порядку (228-2002-п) , передбачена пунктом 1.5 Положення про клінічний заклад (z0245-97) можливість витрачання клінічним лікувально-профілактичним закладом коштів на утримання матеріально-технічної бази можлива лише у випадку, коли клінічний лікувально-профілактичний заклад, як і вищий медичний навчальний заклад, до складу якого відносяться відповідні кафедри, фінансується з державного бюджету.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (499/2011) (далі - Положення про Держфінінспекцію, Держфінінспекція відповідно), зазначена інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення про Держфінінспекцію (499/2011) ).

Відповідно до пункту 6 Положення про Держфінінспекцію (499/2011) Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням про Держфінінспекцію (499/2011) установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення виявлених порушень та недоліків, виявлених під час ревізії Лікарні. При цьому оскаржувана вимога Інспекції вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2014 року (№ 21-368а14).

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України