Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку попереднього судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області (УПФ) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.

Зазначала, що є пенсіонеркою за віком, має статус дитини війни, а відтак, з 01 січня 2006 року її щомісячна пенсія, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Закон) від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а її звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просила визнати такі дії відповідача неправомірними, зобов'язати його підвищити щомісячну пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2006 року та стягнути заборговані виплати в сумі 2733,30 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року позов задоволено частково. Дії управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі міста Донецька щодо відмови у підвищенні пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком з 09 липня 2007 року визнані незаконними. Відповідача зобов'язано нарахувати ОСОБА_1 щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) за період з липня по грудень 2007 року включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і постановити нове, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитини війни.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" вона має право на державну соціальну підтримку, зокрема на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Також встановлено, що зазначені виплати у 2006-2007 роках не проводились.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що Кабінет Міністрів України не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії дітям війни, тобто ці пільги фактично запровадженні не були, а тому вимоги позивачки щодо стягнення у 2006 році не можуть підлягати задоволенню. Крім того, оскільки з ухваленням Конституційним Судом України 09 липня 2007 року рішення №6-рп/2007, яким визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" ці норми втрачають чинність і не підлягають застосуванню, то пенсійний орган мав діяти у відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" лише з дня ухвалення цього рішення.

З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" останнім пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV (3367-15) внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) , відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивачки, що стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

Дію статті 6 Закону на 2007 рік було зупинено статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо такого зупинення дії статті 6 Закону.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суди обґрунтовано визнали право позивачки на підвищення пенсії лише з 09 липня 2007 року відповідно до вимог статті 6 Закону.

Доводи касаційної скарги про те, що поняття "мінімальна пенсія за віком", про яке йдеться в статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до статті 6 Закону, є непереконливим.

Положення статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті мінімального розміру пенсії за віком.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Чорнухинському районі Полтавської області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.