Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Чумаченко Т.А.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до міського голови м. Краснодона ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 21 травня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2007 року, -

У лютого 2007 року позивач звернувся в суд із позовом до міського голови м. Краснодона ОСОБА_2 про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. Свої вимоги мотивував тим, що 26.12.2006 року звернувся до міського голови м. Краснодону ОСОБА_2. з письмовою скаргою з приводу неякісного ремонту та просив повідомити про час розгляду скарги, оскільки мав бажання бути присутнім при її розгляді і надати йому можливість ознайомитись із матеріалами перевірки. Зазначені недоліки по ремонту даху позивач просив усунути за рахунок винних осіб. Відповідач порушив ст. 55 Конституції України, ст.ст. 14, 16, 18- 20 Закону України "Про звернення громадян"і у встановлений законом строк не розглянув скаргу позивача. В такий спосіб відповідач виявив незаконну бездіяльність, чим порушив право позивача на одержання листовної відповіді на скаргу і на присутність при її розгляді. Також вказав, що він пережив великі страждання і переживання від тієї обставини, що всі його звертання залишаються без відповіді і йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 10 000грн.

Постановою Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 21 травня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2007 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду першої та ухвалою суду апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається, що 26.12.2006 року звернувся до міського голови м. Краснодону ОСОБА_2. з письмовою скаргою з приводу неякісного ремонту просив повідомити про час розгляду скарги, оскільки мав бажання бути присутнім при її розгляді і надати йому можливість ознайомитись із матеріалами перевірки. Зазначені недоліки по ремонту даху позивач просив усунути за рахунок винних осіб.

Ухвалюючи рішення, суд керувався ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", в якому зазначено, що для надання відповіді встановлений місячний термін з дня звернення.

Судом встановлено, що 16.01.2007р. за №27\239-к позивачу була надана відповідь на його звернення від 26.12.2006р., яка була відправлена поштою, що не суперечить діючому законодавству України. Таким чином, встановлений законом строк відповідачем не порушено. Позивачу було надано повідомлення від 23.01.2007 року про проведення поточного ремонту і про необхідність проведення повторного обстеження будинку АДРЕСА_1 Обстеження будинку, по суті, є фактичним розглядом скарги, про яке був позивач повідомлений.

В ухвалі суду апеляційної інстанції від 16 серпня 2007 року судом встановлено, що скарга від 26 грудня 2006 року позивачем ОСОБА_1 була подана в інтересах громадянки ОСОБА_3 на підставі довіреності. Копія зазначеної довіреності долучена до матеріалів справи під час апеляційного розгляду справи.

Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції вірно керувався Законом України "Про звернення громадян" (393/96-ВР) в якому зазначено, що цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів, зокрема, фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, зокрема, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно п.8 ч.1 ст. 3 КАС України ; особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено, що особисто його права, свободи та інтереси були порушені відповідачем, оскільки скаргу він подав від імені іншої особи на підставі довіреності, а позов був пред’явлений ним особисто. У зв’язку з тим, що позивачем не доведено порушення його прав, їх відновлення через судовий захист не передбачається можливим, внаслідок чого вимоги щодо стягнення моральної шкоди з відповідача не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 21 травня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.