Про скасування розпорядження Фастівської РДА "Про надання дозволу" на складання технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок під невитребуваними частками (паями) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області" - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом заступника Фастівського міжрайонного прокурора Київської області (далі - Прокурор) до Фастівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Фастівська РДА), третя особа - приватне акціонерне товариство "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" (далі - ПАТ), про скасування розпорядження,

У липні 2012 року Прокурор звернувся до суду з позовом про скасування розпорядження Фастівської РДА від 19 грудня 2011 року № 1313 "Про надання дозволу ПАТ "Технологічна Аграрна Компанія Об'єднана" на складання технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок під невитребуваними частками (паями) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Пилипівської сільської ради Фастівського району Київської області".

На обґрунтування позову зазначив, що рішення органу державної влади про передачу в оренду земельних ділянок прийнято всупереч частині другій статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК) без проведення земельних торгів.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 7 серпня 2012 року у задоволенні позову відмовив. Своє рішення обґрунтував тим, що спірні земельні ділянки не відносяться до державної чи комунальної власності, є приватною власністю, а відтак відсутня передбачена законодавством необхідність проводити торги з приводу передачі цих ділянок в оренду. Зазначив також, що розпорядження є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до актів, що констатують факти надання згоди, є виконаним в силу самого факту його прийняття, вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям, а тому не може бути скасований чи змінений.

Київський апеляційний адміністративний суд 18 жовтня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову - про відмову в задоволенні позову - виходячи з такого. Земельні ділянки, стосовно яких прийнято оскаржуване розпорядження, перебували в користуванні колективного сільськогосподарського підприємства "Нива" (далі - КСП), які у зв'язку з розформуванням КСП були частково розпайовані між його 794 членами і на кожного з них КСП видало сертифікати про власність на земельні ділянки.

Згідно з частиною першої статті 81 ЗК громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

На час прийняття спірного Розпорядження розпайовані земельні ділянки власники сертифікатів (794 члени) не витребували.

Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК (2768-14) (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Виходячи із зазначеного суд дійшов висновку, що до моменту пред'явлення вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) члени КСП є лише власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), який не є правовстановлюючим документом та не посвідчує їх права власності на земельну ділянку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 травня 2014 року постанову суду апеляційного інстанції скасував, а постанову окружного суду залишив у силі.

Із посиланням на статтю 13 Закону України від 5 червня 2003 року № 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон № 899-IV (899-15) ) та пункт 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 року № 122 (122-2004-п) (далі - Порядок), суд дійшов висновку, що такі землі не є землями державної чи комунальної власності, вони перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а тому надання їх у користування не потребує проведення земельних торгів.

Не погоджуючись із таким рішенням, заступник Генерального прокурора України звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року та залишити в силі постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року.

На обґрунтування заяви надав копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2014 року (справа № К/9991/64913/12), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви заступника Генерального прокурора України копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2014 року по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 13 Закону № 899-IV та пункт 12 Порядку (122-2004-п) .

Проте судове рішення, на яке у своїй заяві посилається заступник Генерального прокурора України для підтвердження підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, 9 грудня 2014 року Верховний Суд України скасував і направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Це означає, що фактично щодо подібних правовідносин не надано (не додано) судового рішення касаційного суду, правовий висновок якого відмінний від правового висновку оскарженого рішення.

Відсутність неоднакових за формою та значенням судових рішень у подібних правовідносинах унеможливлює перегляд справи і відповідно до статті 244 КАС є підставою для відмови в задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.