Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А3012

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007 року

та постанову Господарського суду Хмельницької області від 08.02.2007 року

у справі № 10/375-А

за позовом Державної податкової інспекції у Волочиському районі

до Військової частини А3012

про стягнення податкової заборгованості,

Державна податкова інспекція у Волочиському районі звернулась до суду із позовом до Військової частини А3012 про стягнення податкової заборгованості з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у розмірі 27386 грн., що виникла станом на 15.01.2007 року.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 08.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007 року позовні вимоги задоволено.

Суди мотивували свої рішення тим, що Законом України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) не передбачено звільнення відповідача від оподаткування та сплати цього податку.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з огляду на порушення судами норм матеріального права, зокрема статті 1 Закону України "Про систему оподаткування", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України".

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача станом на 15.01.2007 року утворилась податкова заборгованість з податку з власників транспортних засобів, самохідних машин і механізмів у розмірі 27 386 грн., що підтверджується розрахунками суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів від 27.02.2004 року, від 12.04.2005 року, від 06.07.2005 року, від 28.02.2006 року, картками особового рахунку платника.

З метою погашення податкового боргу, у відповідності до вимог статті 6 Закону України "Про порядок гашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" відповідачу було вручено дві податкові вимоги: перша - № 1/30 від 20.04.2004 року та друга № 2/35 від 27.05.2004 року з відмітками про одержання відповідачем відповідно 20.04.2004 року та 02.06.2004 року.

У зв’язку із несплатою податкового боргу в добровільному порядку, позивачем подано позов до суду.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об’єктами оподаткування.

Статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України"(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що, оскільки платниками податку з власників транспортних засобів є підприємства, організації й установи безвідносно до форми власності, на якій вони засновані, в тому числі й державні, та враховуючи, що державні установи можуть мати закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління, при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо державної установи як платника цього податку та при чітко визначеному статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" кола осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в статті 1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у платника податку на праві повного господарського відання та на праві оперативного управління.

Водночас, частиною третьою статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" встановлено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

З огляду на викладене заслуговує на увагу позиція судів попередніх інстанцій про пріоритетне застосування норм Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів" (1963-12) відносно статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", з огляду на те, що на час виникнення спірних правовідносин змін до законів про оподаткування щодо пільг зі сплати податків військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами організаціями Збройних Сил України, не внесено.

Відповідно до пункту 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007 року та постанову Господарського суду Хмельницької області від 08.02.2007 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 210 – 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Військової частини А3012 відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2007 року та постанову Господарського суду Хмельницької області від 08.02.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 – 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .