К-38298/06 Про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації - 07.04.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2006 та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2006 по справі № 2а-89/2006 (22-6856/2006)

за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

треті особи Державний реєстратор Ленінської державної адміністрації Запорізької міської ради ОСОБА_2

Приватне підприємство "ПРОФЗБУТ-ТЕХНОМАШ"

про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визнати нечинним статут та визнати недійсним запис про проведення державної реєстрації.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2006, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2006 по справі № 2а-89/2006 (22-6856/2006) адміністративний позов повернуто на підставі п. 6 ч. 3 ст. 108 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому судами зазначено, що адміністративний позов подано суб'єктом владних повноважень до приватного підприємця, а тому справа має розглядатися в господарському суді за правилами адміністративного судочинства.

Свою позицію суди обґрунтували ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, якою встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Крім того суди, враховуючи норми Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) (п. 17 ст. 11) та аналізуючи ч. 1 п. 1 ст. 17, ст. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , визнали, що адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) від 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Не погодившись із ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2006 та ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2006 по справі № 2а-89/2006 (22-6856/2006), Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя (ДПІ) подала касаційну скаргу на зазначені судові рішення, які просить скасувати та прийняти нове рішення, обґрунтовуючи тим, що судами невірно застосовані норми ст. ст. 2, 3, 4, п. 1 ст. 8, п. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки із змісту позову вбачається, що даний адміністративний позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства місцевим загальним судом, оскільки: позов подано до фізичної та юридичної особи, а також до посадової особи органу місцевого самоврядування, яка здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, що відносить дану справу до справи адміністративної юрисдикції.

Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не надали.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу п. 4 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) - компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Перелік публічно-правових справ, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, встановлений ч. 2 ст. 17 цього Кодексу. Отже спір є публічно-правовим, якщо виник з публічно-правових відносин за участю суб'єкта владних повноважень, а саме: Державної податкової інспекції як органу виконавчої влади, що реалізовує у цих відносинах надані йому Законом України "Про Державну податкову службу в Україні" (509-12) владні управлінські функції щодо визнання недійсними угод та скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Повертаючи позовну заяву, при цьому суд визнав, що в даному випадку сам суб'єкт владних повноважень заявив про спір із фізичною та юридичною особами, вирішення якого виходить за межі адміністративного судочинства місцевого суду загальної юрисдикції. Суд апеляційної інстанції, залишаючи ухвалу від 12.10.2006 без змін, зазначив, що таку позовну заяву належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Суд касаційної інстанції із таким висновком погоджується, за врахування наступних правових норм.

Відповідно до п. 17 ст. 11 Закону України від 04.12.1990 № 509 "Про державну податкову службу" - органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

З набранням чинності з 01.07.2004 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) , положення ч. 15 ст. 58 Господарського кодексу України про скасування /припинення/ державної реєстрації юридичної особи на підставі рішення суду повинно застосовуватися з врахуванням норм цього Закону, у зв'язку з чим до суду може бути заявлена вимога про припинення юридичної особи в порядку Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Згідно ч. 1 ст. 33 цього Закону юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення /реорганізації/ або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками /учасниками/ юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Підстави для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов'язано з банкрутством юридичної особи, передбачені ч. 2 ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". А Порядок внесення до Єдиного державного реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, встановлений ч. 7 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Системний аналіз норм ст. 19 та ч. 2 ст. 38 зазначеного Закону свідчить про те, що вимоги про припинення державної реєстрації юридичної особи можуть базуватись на факті відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням, вказаним в установчих документах, а також на підставі факту провадження юридичною особою діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом /для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи.

В силу ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, д законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги викладені обставини, ухвала Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12.10.2006 та ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2006 по справі № 2а-89/2006 (22-6856/2006) суд касаційної інстанції дійшов висновку що судові рішення скасуванню не підлягають, оскільки порушення норм матеріального та процесуального права допущено не було.