К-12093/07 Про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення - 02.04.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної адміністрації Макіївської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманих сум на оздоровлення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Апеляційного суду Донецької області від 18 квітня 2007 року, -

У лютому 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної адміністрації Макіївської міської ради про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2002 - 2005 роки в сумі 4365,10 грн.

Постановою Кіровського районного суду м. Макіївки від 12 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 18 квітня 2007 року постанова суду першої інстанції скасована та прийнята нова, якою стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної адміністрації Макіївської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми на оздоровлення у розмірі 3568,60 грн. за період з 2003 по 2005 роки. В задоволенні позову про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2002 рік відмовлено в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_1. ставить питання про її скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач повинен виплатити щорічну допомогу на оздоровлення позивачу виходячи з розмірів, встановлених Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) .

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач має статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, визнаний у встановленому порядку інвалідом ІІІ групи, а з 2003 року - інвалідом ІІ групи. Позивачеві виплачувалась щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 21,50 грн. у 2002 році, по 26,70 грн. у 2003 та 2004 роках, 120 грн. у 2005 році.

Статтею 48 Закону № 796-ХІІ передбачено, що інвалідам ІІІ групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а інвалідам ІІ групи - п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розміри мінімальної заробітної плати у 2002 - 2003 роках встановлювались Законами України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати", а з 2004 року Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки. Саме ці розміри мінімальної заробітної плати підлягають застосуванню під час перевірки законності дій відповідача щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення.

Встановлений постановою Кабінету Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався, незважаючи на постійне збільшення мінімальної заробітної плати, і не відповідає розміру, встановленому Законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку, при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягає стаття 48 Закону № 796-ХІІ, а не Постанова Кабінету Міністрів України № 836, яка істотно звужує обсяг передбачених законом прав.

Що стосується процесуального строку звернення з позовом до суду, колегія суддів дійшла наступних висновків.

За правилами статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, однак цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 13 Закону України № 796-ХІІ держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Аналіз зазначених норм матеріального права вказує на те, що строки позовної давності під час вирішення подібних спорів не застосовуються.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, а також не вирішив вимоги про визнання дій відповідача протиправними, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, вирішити всі позовні вимоги, провести відповідні перерахунки з урахуванням фактично проведених виплат і положень закону та в залежності від встановленого ухвалити законне і обґрунтоване рішення.