Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гуріна М.І. (суддя-доповідач)

суддів Амєліна С.Є.

Гаманка О.І.

Кобилянського М.Г.

Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Міненку І.М.

у відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоплачених коштів та моральної шкоди, -

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги за 1999 -2006 роки та стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) внесено зміни, які набрали чинності з 01 січня 1999 року, відповідно до яких йому повинна виплачуватись щорічно грошова допомога до 05 травня кожного року в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Виплата допомоги за 1999 рік взагалі не проводилась, а починаючи з 2000 року виплачувалась у розмірах, встановлених законами про Державний бюджет України на відповідний рік та постановами Кабінету Міністрів України. Позивач вважає, що розмір щорічної допомоги за 1999 рік повинен обчислюватись, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, але не нижче від встановленої межі малозабезпеченості, а починаючи з 2000 року - з мінімального розміру пенсії за віком, не нижче прожиткового мінімуму, і зменшення відповідачем сум щорічної грошової допомоги та виплата її не в повному обсязі суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та рішенню Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року. Моральну шкоду позивач обґрунтовував тим, що невиплата зазначеної допомоги в повному обсязі поставила його та його сім'ю в скрутне матеріальне становище.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом першої інстанції допущено заміну первинного відповідача належним відповідачем - управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради.

Постановою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 серпня 2006 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 щорічної разової допомоги за 2004 рік. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на користь ОСОБА_1 2117 грн. 52 коп. недоплаченої щорічної разової допомоги за 2004 рік. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2006 року скасовано постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 серпня 2006 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 серпня 2006 року та постанову апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2006 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є інвалідом війни другої групи.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інвалідам війни другої групи щорічно виплачується грошова допомога до 05 травня в розмірі 08 мінімальних пенсій за віком.

За 1999-2006 роки ОСОБА_1 виплати щорічної разової грошової допомоги проводились у порядку та в розмірах, передбачених відповідними постановами Кабінету Міністрів України та законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Згідно вказаних нормативних актів розмір такої допомоги становив відповідно: у 1999 році - 20 грн.; 2000-2003 роки - по 120 грн.; 2004 рік - 160 грн.; 2005-2006 роки - по 330 грн. на рік.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради на користь ОСОБА_1 2117 грн. 52 коп. недоплаченої щорічної разової допомоги за 2004 рік, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України №20-рп від 01 грудня 2004 року було визнано неконституційними положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", яка встановлювала розмір оскаржуваної щорічної разової грошової допомоги в сумі 160 грн.

Скасувавши постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 серпня 2006 року та відмовивши в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 95 Конституції України будь - які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та їх цільове спрямування визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

У разі, якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі, і виплата грошової допомоги для ветеранів війни, потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь - яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.

Таким чином, виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 1999-2003 роки та 2005-2006 роки проводились у порядку та в розмірах, передбачених відповідними постановами Кабінету Міністрів України та законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Що ж стосується оскаржуваних виплат за 2004 рік, то не зважаючи на те, що рішенням Конституційного Суду України №20-рп від 01 грудня 2004 року було визнано неконституційними положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", яка встановлювала розмір оскаржуваної щорічної разової грошової допомоги в сумі 160 грн., до даних правовідносин його застосовувати не можна тому, що виплата суми щорічної разової грошової допомоги до 05 травня в 2004 році здійснена відповідачем до прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання неконституційним положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004 рік", а тому відповідач правомірно керувався нормою, яка була чинною на час виплати позивачу зазначеної суми.

Крім того, обґрунтованим є і висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, скільки дії управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради по нарахуванню та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , є правомірними та проводились згідно чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом було допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 160, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду Чернігівської області від 20 жовтня 2006 року - без змін.

Ухвала є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.