Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2006 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу міграційної служби у Вінницькій області та Управління Державного казначейства у Вінницькій області про визнання протиправними дій та рішень, відшкодування моральної шкоди, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Відділу міграційної служби у Вінницькій області щодо відмови у наданні йому статусу біженця, зобов'язавши останнього вирішити дане питання на його користь та відшкодувати заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 500 грн.

В обґрунтування позову заявник вказував, що відповідно до виданого начальником Відділу міграційної служби у Вінницькій області наказу від 10.02.2006 року №23 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця, рішення про що він отримав 16.02.2006 року.

Посилаючись на невмотивованість прийнятого рішення, відсутність передбачених Законом України "Про біженців" (2557-14) підстав для відмови та недотримання правил діловодства при оформленні рішення, заявник звернувся до суду з вищезазначеними вимогами.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2006 року позов було задоволено частково та визнано протиправними дії відповідача в частині видачі ОСОБА_1повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця з порушенням строків визначених Законом України "Про біженців" (2557-14) .

Визнано протиправним рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця від 16.02.2006 року та скасовано його із зобов'язанням прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1про надання статусу біженця.

В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2006 року апеляційну скаргу відповідача задоволено повністю, а апеляційну скаргу УДК у Вінницькій області задоволено частково. Постанову суду першої інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та залишити в силі постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 14 червня 2006 року.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 КАС України, підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України - у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Задовольняючи частину позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із встановлених в судовому засіданні обставин про порушення відповідачем термінів вирішення заяви про надання статусу біженця, невмотивованості прийнятого рішення та оформлення його з порушенням правил діловодства.

Разом з цим, слід зазначити, що наведені обставини можуть бути підставою для скасування прийнятого рішення та зобов'язання відповідача до усунення зазначених порушень. Проте, ніяким чином такі не можуть слугувати достатньою підставою для задоволення вимог заявника по суті.

Зважаючи на те, що вказані обставини залишились по за увагою суду першої інстанції, не отримавши жодної правової оцінки у прийнятому ним рішенні, колегія суддів апеляційного суду скасувала постанову суду та направила справу на новий судовий розгляд. Проте, таке рішення апеляційного суду виходить за межі його повноважень, встановлених статтею 204 КАС України, положеннями якої визначено вичерпний перелік підстав для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

Але зважаючи на те, що по справі вже прийнято нове судове рішення по суті заявлених вимог (рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 19 лютого 2007 року), яке ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 3 квітня 2006 року залишено без змін, то у відповідності до положень частини 2 статті 224 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.

Відповідно до ч.3 ст. - 220-1 КАС України, суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 31 жовтня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і підлягає оскарженню за винятковими обставинами у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.