Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Панченка О.Н,

суддів: Весельської Т.Ф., Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледар Донецької області (далі - УПФУ в м. Вугледар) про визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та про зобов'язання зробити перерахунок пенсії за касаційною скаргою УПФУ в м. Вугледар Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1. у Донецькому окружному адміністративному суді пред'явив позов до УПФУ в м. Вугледар про визнання неправомірною відмову у перерахунку пенсії та про зобов'язання зробити перерахунок пенсії з інвалідності.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він у встановленому порядку визнаний особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, є інвалідом 1-ої групи у зв'язку з захворюванням, яке пов'язане з участю в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та учасником бойових дій, перебуває на обліку в УПФУ в м. Вугледар.

Відповідно до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796) має право на отримання додаткової пенсії в розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком, а також відповідно до частини четвертої статті 54 зазначеного Закону його пенсія повинна бути не меншою 10 мінімальних пенсій за віком. Крім того, згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-Х11 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551) йому як інваліду 2-ої групи має бути виплачена державна соціальна допомога в розмірі 50 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

На підставі Закону № 796-ХІІ (796-12) йому призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами.

Проте, відповідач визначив розмір зазначених пенсій та соціальної допомоги не у відповідності з вимогами вказаного Закону.

Просив визнати неправомірною відмову УПФУ в м. Вугледар провести перерахунок державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону № 796, а також державної соціальної допомоги відповідно до статті 13 Закону № 3551 та зобов'язати УПФУ в м. Вугледар провести з 01 квітня 2007 року перерахунок пенсії та соціальної державної допомоги, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком та прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1. уточнив позовні вимоги та просив визнати неправомірною відмову УПФУ в м. Вугледар провести перерахунок державної пенсії і додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону № 796 і зобов'язати відповідача провести перерахунок цих пенсій, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Також просив провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання виплачувати пенсію з наступним збільшенням у відповідності із змінами чинного законодавства та виплатити недоплачену суму з 01 квітня 2007 року закрити, оскільки він відмовився від цих вимог.

Ухвалою від 01 жовтня 2007 року Донецький окружний адміністративний суд закрив провадження у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1. до УПФУ в м. Вугледар про зобов'язання виплачувати пенсію з наступним збільшенням у відповідності з чинним законодавством та виплатити недоплачену суму з 01 квітня 2007 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1. задоволені.

Визнані неправомірними дії УПФУ в м. Вугледар щодо відмови у перерахунку пенсії з інвалідності ОСОБА_1. відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону № 796, виходячи із розрахунку десяти прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Зобов'язано УПФУ в м. Вугледар провести перерахунок пенсії з інвалідності ОСОБА_1. відповідно до статті 50, частини четвертої статті 54 Закону № 796 з 01 квітня 2007 року із розрахунку десяти прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Ухвалою Донецького апеляційною адміністративного суду від 06 лютого 2008 року апеляційну скаргу УПФУ в м. Вугледар залишено без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року змінено. У третьому абзаці резолютивної частини постанови замість "01 квітня 2007 року" викладено "01 липня 2007 року".

В іншій частині постанову залишено без зміни.

Не погоджуючись з судовими рішеннями УПФУ в м. Вугледар оскаржило їх в касаційному порядку. В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить ці судові рішення скасувати та залишити позовну заяву ОСОБА_1. без розгляду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку як пенсіонер в УПФУ в м. Вугледар, має статус особи категорії 1, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 1-ої групи за захворюванням, яке пов'язане з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і йому встановлено 100 відсотків втрати працездатності.

ОСОБА_1. призначено пенсію на підставі статті 50 та частини четвертої статті 54 Закону № 796, розмір якої обчислений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України .

Він звертався до відповідача з заявою про перерахунок пенсії у розмірах, передбачених статтею 50, частиною четвертою статті 54 цього Закону. Проте, в проведенні перерахунку пенсії йому було відмовлено.

Задовольняючи позов, суди правильно виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом № 796, а не постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796.

Статтею 49 Закону №796 визначені види пенсій, які підлягають виплаті особам, постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1, 2, 3 та 4 категорій, це зокрема, державна пенсія та додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно зі статтею 50 цього Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 100 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 796 в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів першої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 10 мінімальних пенсій за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) .

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону № 796, а не постанови Кабінету Міністрів України від03 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) та від 28 березня 2002 року № 374 (374-2002-п) , які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на частину п'яту статті 54 Закону № 796, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Відповідно до статей 50 та 54 Закону № 796 під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1V "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги положень частини третьої статті 28 Закону № 1058, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене статтею 50 та частиною четвертою статті 54 Закону.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які випливають з положень статті 46 Конституції України та статті 50 і частиною четвертою статті 54 Закону № 796 щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, висновок судів про неправомірність відмови УПФУ в м. Вугледар у перерахунку пенсії та зобов'язанні провести перерахунок призначеної позивачу пенсії з інвалідності та додаткової пенсії є обґрунтованим та законним.

Доводи касаційної скарги не містять у собі посилань на наявність порушень чинного законодавства, які є підставами для висновку про те, що судами неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права і що призвело або могло призвести до ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Відповідно частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230 КАС України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледар Донецької області залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2008 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Вугледар Донецької області про визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та про зобов'язання провести перерахунок пенсії - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України, до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.