Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С. В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Сперкач Т.В.,

за участю позивача ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2., представників відповідача Нестеренка Д.О. та Морозової Л.Д.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2007 року у справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання перерахунку пенсії за віком і по інвалідності недійсними та стягнення моральної шкоди, -

У листопаді 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання перерахунку пенсії за віком і по інвалідності недійсними та стягнення моральної шкоди. У позові зазначав, що він має право на отримання одночасно двох пенсій, по інвалідності за рахунок держбюджету та за віком за рахунок пенсійного фонду, як передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення у справі та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та перевіривши судові рішення у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1. задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) .

ОСОБА_1. проходив службу у Збройних Силах СРСР з 01 серпня 1942 року по 09 квітня 1946 року і був поранений. 13 травня 1968 року він був оглянутий та визнаний інвалідом 3-ї групи, з 27 жовтня 1993 року йому встановлена 2 група інвалідності, а з 01 листопада 2005 року - перша група інвалідності.

Позивачу призначена пенсія з 01 квітня 1946 року по 11 лютого 1951 року в сумі 240 руб., а з 11 лютого 1951 року по 10 березня 1952 року - 270 руб.

Пенсія ОСОБА_1. обчислена виходячи з розміру 934 грн. 76 коп. - середньомісячної заробітної плати, визначеної за період роботи з 01 січня 1986 року по 31 грудня 1990 року та скоригованої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 року №1783 (1783-2003-п) , при загальному стажі роботи, згідно записів трудової книжки по 04 листопада 1991 року - 52 роки 24 дні, навчання - 4 роки 9 місяців 14 днів та військової служби - 10 місяців 29 днів (з10 травня 1945 року по 09 квітня 1946 року).

До загального страхового стажу відповідачем зараховано позивачу у подвійному розмірі роботу у період бойових дій з 01 серпня 1942 року по 14 квітня 1943 року, з 16 липня 1943 року по 14 вересня 1943 року та з 16 липня 1944 року по 09 травня 1945 року і у потрійному розмірі - період перебування на фронті з 15 квітня 1943 року по 15 липня 1943 року та з 15 вересня 1943 року по 15 липня 1944 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно послались на частину 3 статті 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої за вибором особи, яка звернулась за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10% тривалості страхового стажу. Із заробітної плати позивача було виключено період з 01 січня 1986 року по 31 грудня 1988 року.

На момент призначення пенсії позивачу було встановлено 2 групу інвалідності від поранення, отриманого на фронті. До основного розміру пенсії позивачу встановлено підвищення - інваліду війни 2 групи у розмірі 69 грн. 69 коп. та за особливі заслуги перед Україною - у розмірі 88 грн. 44 коп. З 01 січня 2004 року розмір пенсії позивача становив 644 грн. 21 коп., а з 01 січня 2005 року - 715 грн. 33 коп.

З 12 січня 2005 року позивачу було проведено перерахунок пенсії відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальна пенсія за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму. За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам, пенсія за віком збільшується на 1% розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1% мінімального розміру пенсії за віком. Також зроблено розрахунок доплати за понаднормовий стаж.

Суди вірно зазначили, що відповідно до статті 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького, рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" у разі, якщо особа одночасно має право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

Оскільки 27 квітня 2004 року позивач подав до управління заяву про призначення йому пенсії за віком, відповідно йому призначена лише одна пенсія за його вибором.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що розрахунок пенсії, наведений позивачем в його поясненні, з 2005 року суперечить статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої перерахунок пенсії у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Оскільки позивач після призначення пенсії (з 01 січня 2004 року) не працював, то для проведення перерахунку пенсії із застосуванням середньої заробітної плати за 2005 рік у розмірі 524 грн. 14 коп. немає підстав.

Судами вірно зазначено, що вимоги позивача про встановлення підвищеної пенсії за віком при відстрочці термінів її призначення не відповідають законодавству, оскільки статтею 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788 та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 22 травня 2003 року (854-15) №854 передбачалось нарахування надбавки до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку в розмірі 10% основного розміру пенсії (без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії, доплат і державної допомоги), яку одержує особа, за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більше ніж як на 40%.

Встановленим порядком реалізації цього права передбачалось, що заява про одержання пенсії з більш пізнього строку з метою нарахування надбавки подавалась працівником власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, який подавав зазначену заяву разом з іншими необхідними документами для призначення пенсії до органу, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, ухвалював рішення про призначення пенсії та одночасно видавав розпорядження про її невиплату, у зв'язку з продовженням роботи з метою нарахування надбавки.

Передбачалась також і можливість відмови від одержання призначеної пенсії в період роботи, про що також подавалась відповідна заява.

На момент досягнення позивачем пенсійного віку, діюче на той час законодавство не передбачало нарахування надбавки до пенсії за роботу після досягнення пенсійного віку, а Закон України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) набрав чинності 01 січня 1992 року, тобто коли позивачу було майже 67 років.

Судами вірно зроблено висновок про те, що у пенсійній справі позивача відсутня заява про відмову у призначенні та отриманні пенсії, і виходячи з вимог статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, та оскільки на момент виходу Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) позивачу було майже 67 років, тому підстав для підвищення пенсії за віком при відстрочці термінів її призначення не було.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно послались на статтю 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та статтю 10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до яких особі, яка має право одночасно на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Судами вірно зазначено, що 27 квітня 2004 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком, отже доводи ОСОБА_1. про те, що він має право на призначення йому ще і пенсії по інвалідності, є безпідставними.

За таких обставин оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 09 лютого 2007 року у справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання перерахунку пенсії за віком і по інвалідності недійсними та стягнення моральної шкоди - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.