К-4934/07 Про стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок аварії на ЧАЕС - 30.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 26 січня 2007 року, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання дій протиправними і стягнення невиплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 7008,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є інвалідом ІІ групи. На підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він має право на щорічну допомогу на оздоровлення, розмір якої повинен визначатися, виходячи з мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами, але йому здійснювалась виплата щорічної допомоги в розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836).

На думку позивача, це призвело до порушення його прав, тому просив стягнути з відповідачів невиплачені кошти в розмірі 7008,08 грн.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2006 року позов задоволено. Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради по нарахуванню та виплаті одноразової грошової компенсації в розмірі 284,40 грн. неправомірними. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену суму одноразової допомоги 5025, 60 грн. та компенсацію за затримку виплати в сумі 1982,48 грн. - всього 7008,08 грн.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 26 січня 2007 року постанова суду першої інстанції скасована та ухвалена нова, якою в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 ставить питання про її скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови КМУ № 836 (836-96-п) .

Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 48 вказаного Закону передбачено, що інвалідам ІІ групи одноразова компенсація виплачується у розмірі сорока п'яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Розмір мінімальної заробітної плати в період 2002 - 2003 років встановлювався законами України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки Законами України "Про державний бюджет України".

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ та закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2001-2005 роки, а не постанова КМУ № 836 (836-96-п) .

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, і правильно застосував ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанову КМУ № 836.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.