Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Маринчак Н. Є.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 13.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 11/336-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Семгер-Україна"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – Гримальський А. Ю.,

Товариством з обмеженою відповідальністю "Семгер-Україна" подано позов про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 15.06.2006р. № 0010472308/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 272 892 грн., в т. ч. 7 660 грн. основного платежу та 3830 грн. штрафних (фінансових) санкцій і № 0000482308/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2004 року в розмірі 117 821 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 13.10.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 11/336-А позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що в податковому повідомленні-рішенні від 15.06.2006р. № 0010472308/0 відповідачем допущено помилку із зазначенням суми 272892 грн. замість 11490 грн.; відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів, до складу податкового кредиту 125481 грн. ПДВ; позивачем правомірно сформовано податковий кредит у лютому 2004 року згідно наданих первинних документів; адреса позивача згідно установчих документів та угоди про співробітництво: м. Київ, пр-т Оболонський, 23-А (другий поверх); складений лише працівниками відповідача акт не може бути доказом відсутності позивача за вказаною адресою; перевірка проведена з порушенням передбачених законодавством строків.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Позивач заперечення на касаційну скаргу не подав.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень став акт від 01.06.2006р. № 459-23-8-32247876 про результати виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у лютому 2004 року в якому зазначено про не підтвердження позивачем податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами) податкового кредиту за цей період в розмірі 125481 грн., що призвело до заниження податкового зобов’язання в розмірі 7 660 грн. та завищення бюджетного відшкодування в розмірі 117 821 грн.

Згідно п. 1.7. ст. 1, абз. 1 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації (пп. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7).

З аналізу наведених норм слідує, що необхідними умовами для отримання бюджетного відшкодування є наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями, зареєстрованими як платники податку на додану вартість, податкових накладних, а також фактично надмірна сплата податку на додану вартість покупцем, що в даному випадку обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій на підставі досліджених ними фактичних обставин справи та доказів на їх підтвердження.

За вказаних обставин, зважаючи на перегляд судових рішень в межах касаційної скарги, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову повністю є вірним, рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 13.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2007р. у справі № 11/336-А – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.