К-4704/07 Про стягнення невиплачених коштів - 30.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Овруцької центральної районної лікарні, Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі, Обласного центру з нарахування та виплат пенсій і допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації про стягнення невиплачених коштів, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 22 листопада 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2007 року, -

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Овруцького районного суду Житомирської області з позовом, в якому просив стягнути на його користь з Овруцької центральної районної лікарні за період з 01.08.2003 по 31.12.2005 невиплачені кошти, передбачені ст.ст. 37, 39 ч.2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в загальній сумі 15714,60 грн.; зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Овруцької райдержадміністрації перерахувати кошти в сумі 15714,60 грн. на рахунок Овруцької центральної районної лікарні, де він працює; стягнути з обласного центру з нарахування та виплати пенсій та допомог Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації на його користь компенсацію у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 в сумі 3297,20 грн., та допомогу на оздоровлення за період з 2003 року по 2005 рік в сумі 3841,60 грн.; стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі на його користь додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, віднесеній до 2-ї категорії за період з 01.01.2003 по 31.12.2005 в сумі 1460,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що проживає в м. Овруч, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи 2-ї категорії. На підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) він має право на компенсації та доплати, розмір яких повинен визначатися, виходячи з мінімальної заробітної плати, яка встановлена законами, але за період роботи йому виплачувались компенсації та доплати, в розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - Постанова КМУ № 836).

На думку позивача, це призвело до порушення його прав, тому просив стягнути з відповідачів невиплачені кошти в розмірі 24313,82 грн.

Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 22 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 06 лютого 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення ОСОБА_1 ставить питання про їх скасування в зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації і Управління Пенсійного фонду України в Овруцькому районі надали заперечення на касаційну скаргу, в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки останні ухвалені відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати на підставі Постанови КМУ № 836 (836-96-п) .

Такий висновок судів не відповідає нормам матеріального права та зроблений на неповно з'ясованих обставинах справи.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 37 вказаного Закону передбачено, що громадянам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Згідно з ст. 39 Закону № 796-ХІІ громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Розмір мінімальної заробітної плати у 2003 році встановлювався Законом України "Про встановлення мінімальної заробітної плати" та підвищувався на відповідні роки Законами України "Про державний бюджет України".

Отже, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час вирішення цього спору слід було керуватися зазначеними законами, які мають вищу юридичну силу, ніж наведена вище Постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Частиною третьою статті 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суди в порушення вимог частини третьої статті 2 КАС та частини третьої статті 159 КАС не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Крім того, що вирішуючи даний спір судам необхідно з'ясувати, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39 Закону № 796-ХІІ; з'ясувати, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідачів для виплати їх особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи мають право відповідачі проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів тощо.

Суди не дослідили і не проаналізували Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам Пенсійного фонду України та Управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Приймаючи до уваги те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального і процесуального закону, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи і призвели до неправильного вирішення справи, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.