Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів : Бутенка В.І.,

Лиски Т.О.,

Панченка О.І.,

Сороки М.О.,

Весельської Т.Ф.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Відділу кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Севастополі та Пенсійного відділу фінансового управління Державного департаменту України з питань виконання покарань про зміну формулювання підстав звільнення, скасування наказу та перерахунок пенсії і грошової компенсації, -

У січні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому після уточнення позовних вимог просила визнати незаконним і скасувати наказ начальника відділу кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Севастополі № 97о/с від 29 грудня 2005 року, яким внесено зміни в наказ від 05 грудня 2005 року № 89о/с, а саме змінено підстави звільнення з п. 65 "а" (за віком) на п. 64 "ж" (за власним бажанням) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114.

Крім того, просила зобов'язати відділ кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Севастополі перерахувати і виплатити їй грошову допомогу, що виплачується при звільненні, а також зобов'язати пенсійний відділ фінансового управління Державного департаменту України з питань виконання покарань перерахувати їй пенсію відповідно до зміни формулювання підстави звільнення.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона на час звільнення досягла 40-річного віку, а тому має право на звільнення у відставку, проте відповідач неправомірно змінив формулювання підстав звільнення, чим істотно погіршив її матеріальне становище.

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 27 липня 2006 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач надав заперечення на цю касаційну скаргу, в якій заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з тим, що наказом начальника відділу кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Севастополі від 05 грудня 2005 року № 89о/с майора внутрішньої служби ОСОБА_1 - старшого інспектора Нахимовського міжрайонного сектора кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань звільнено у відставку згідно п. 65 "а" (за віком) "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (114-91-п) .

Наказом начальника відділу кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань у м. Севастополі № 97о/с від 29 грудня 2005 року внесено зміни до наказу від 05 грудня 2005 року № 89о/с та звільнено ОСОБА_1 в запас згідно п. 64 "ж" (за власним бажанням) вказаного Положення.

На момент звільнення ОСОБА_1 виповнилось 41 рік і вона мала військове звання "рядовий".

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) в запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби в мирний або воєнний час;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно ст. 28 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди. Розряди встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних, які перебувають в запасі.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі взагалі.

Військовозобов'язані-жінки незалежно від присвоєних їм військових звань зараховуються до запасу другого розряду. Граничний вік перебування їх у запасі встановлюється: для прапорщиків, мічманів і осіб офіцерського складу - 50 років, для інших військовозобов'язаних-жінок - 45 років.

Відповідно до п. 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил СРСР (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом СРСР "Про загальну військову повинність" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

За таких обставин, встановивши, що позивач має військове звання рядовий і на час звільнення не досягла встановленого законодавством граничного терміну перебування на військовій службі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог та відмовив у їх задоволенні, з чим обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 27 квітня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 27 липня 2006 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.