Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Весельської Т.Ф.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області, особа яка не брала участі у справі - ОСОБА_2, про визнання незаконним рішення, -

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року, в якому просила зобов'язати Покотилівську селищну раду скасувати рішення сесії від 31.08.2005 року, яким їй було відмовлено у задоволенні заяви про приватизацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 з тих підстав, що заявниця вже скористалась своїм правом на отримання безкоштовно земельної ділянки згідно рішення сесії Покотилівської селищної ради від 27.05.2005 року, яким їй був наданий дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 14 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1. було задоволено. Рішення Покотилівської селищної ради ХІІІ сесії IV скликання від 31.08.2005 року визнано незаконним та скасовано із зобов'язанням передати безоплатно позивачці у власність земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану в АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2006 року частково задоволено апеляційну скаргу особи, яка вважає, що прийнятим по справі рішенням вирішено питання про її права - ОСОБА_2 та скасовано постанову суду першої інстанції.

Провадження у справі закрито, а позивачці роз'яснено право на звернення до суду за правилами цивільного судочинства.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права просить постановлену ним ухвалу скасувати, а постанову Харківського районного суду від 14 грудня 2005 року залишити без змін.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відкриваючи провадження у справі та вирішуючи спір за правилами адміністративного судочинства, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з тих міркувань, що розгляд заяви ОСОБА_1., поданої в порядку глави 31-А ЦПК України 1963 (1501-06) року, згідно вимог пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (надалі - КАС України (2747-15) ) має здійснюватись за правилами даного Кодексу. Проти цього не заперечує й сама позивачка, яка просить залишити рішення суду в силі.

Проте, суд не з'ясував в достатньому обсязі зміст спірних правовідносин внаслідок чого допустив помилку у застосуванні норм процесуального права, на що вірно звернула увагу колегія суддів апеляційного суду.

До такого висновку колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, на що не звернув уваги районний суд, що фактично спірні правовідносини склалися між користувачами однієї земельної ділянки внаслідок помилки органу місцевого самоврядування.

Тобто, предметом спору у даній справі є право користування спірною земельною ділянкою, відновлення порушеного права зі сторони третьої особи, яка, як і позивач, на підставі рішень владного органу претендує на користування землею. Момент виникнення спору про визнання права власності в даному випадку передує прийняттю суб'єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.

Оскільки між сторонами встановлено наявність спору про право, то це в свою чергу виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відтак колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції зроблених у даній справі, оскільки такі відповідають вимогам процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 листопада 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.