Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

Бутенка В.І., Панченка О.І., Лиски Т.О., Сороки М.О., Весельської Т.Ф.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 12 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Мукачівського міського суду Закарпатської області Щербана Павла Павловича, Управління Державного казначейства в Закарпатській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу судової влади, -

В лютому 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що у грудні 2000 року голова Мукачівського міського суду Щербак П.П. з мотивів власної помсти надав вказівку підлеглим не видавати йому для ознайомлення справу про розірвання шлюбу з його дружиною. Крім цього, Щербак П.П. дав вказівку судді цього суду таємно відновити процесуальні дії по справі за скаргою, що була непідсудна даному суду.

Заявник вважав, що такими діями були грубо порушені гарантовані Конституцією України (254к/96-ВР) його права та спричинено моральну шкоду, яку він просив суд стягнути з відповідачів у розмірі 300 000 євро.

Рішенням Ужгородського міського суду від 12 серпня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2004 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою в порядку визначеному ЦПК України 1963 (1501-06) року в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив вказані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Ухвалою Верховного Суду України від 14.11.2006 р. на підставі ст. 210 Кодексу адміністративного судочинства України зазначену касаційну скаргу зі справою було передано до Вищого адміністративного суду України для вирішення.

Заслухавши доповідача, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України 1963 року, чинного на момент вирішення справи, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Роз'ясненнями наданими в постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) передбачено, що у позовній заяві про відшкодування такої шкоди, крім іншого, має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач своїх вимог жодним доказом не підтвердив, розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди не обґрунтував та не вказав на причинний зв'язку дій, які б мали логічним наслідком заподіяння йому будь-якої шкоди.

Відтак колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів зроблених у даній справі, оскільки такі відповідають нормам чинного на той час матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 12 серпня 2003 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 травня 2004 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені статтями 235- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.