Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Головчук С.В.,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2007 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про стягнення компенсації за неотримане речове майно,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом, в якому посилаючись на те, що при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ у грудні 2005 року не виплатили грошову компенсацію за речове майно в сумі 2 770,16 грн., просив стягнути її з відповідача.

Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2007 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач вказує, зокрема, те, що суди не врахували відсутність асигнувань державному органу на виплату грошової компенсації за речове майно. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, з якої звільнений 30 грудня 2005 року.

При звільненні не виплачено грошову компенсацію за речове майно, яка станом на день звільнення склала 2 770,16 грн.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що права позивача порушені та підлягають поновленню шляхом стягнення грошової компенсації в розмірі, який сторонами не оспорюється.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 16 Закону України "Про міліцію" працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно.

Відповідно до вказаного Закону Кабінетом Міністрів України 17 листопада 2001 року прийнято постанову №1515 (1515-2001-п) "Про формений одяг осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції".

Пунктом 2 вказаної Постанови постановлено Міністерству внутрішніх справ і Державній податковій адміністрації за погодженням з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Міністерством фінансів розробити та затвердити: норми забезпечення форменим одягом (у мирний час) осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, військовослужбовців спеціальних моторизованих військових частин міліції внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу податкової міліції; правила носіння форменого одягу і знаків розрізнення зазначеними особами.

Пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114, передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

На час виникнення спірних правовідносин інших нормативно-правових актів, крім зазначених, прийнято не було.

Вказаними нормативно-правовими актами грошову компенсацію за формений одяг для службовців органів внутрішніх справ передбачено не було, тому вона з суб'єкта владних повноважень стягненню не підлягала.

Крім того, позивач про порушення своїх прав та законних інтересів дізнався при звільненні зі служби 30 грудня 2005 року, коли він отримав довідку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим від 25 грудня 2005 року №467 про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування. А в суд з позовом звернувся у лютому 2007 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди не звернули уваги на те, що представник відповідача просив відмовити у задоволенні адміністративного позову у зв'язку з пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, що відповідно до статті 100 вказаного Кодексу, яка визначає наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим задовольнити.

Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2007 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 липня 2007 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про стягнення компенсації за неотримане речове майно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.