Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Ліпського Д.В. - головуючий,

Амєліна С.Є. - суддя-доповідач,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2003 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області про стягнення грошової допомоги,

У вересні року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним позовом.

Зазначав, що при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ відповідач неправомірно не сплатив грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби. Вважав, що суб'єкт владних повноважень порушив право на належну грошову допомогу, яку просив стягнути в сумі 7 341 грн.

Рішенням Рівненського міського суду від 27 травня 2005 року позов задоволено.

Рішенням судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2003 року скасовано рішення суду першої інстанції та в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з якої його 22 серпня 2000 року звільнений за віком.

При звільненні виплачено грошову допомогу в розмірі п'яти місячних посадових окладів.

Вирішуючи спір апеляційний суд виходив з того, що грошову допомогу позивачу правомірно сплачено в розмірі, що був встановлений законодавством на час його звільнення зі служби.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оціни обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з вимогами статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", в редакції чинній на час звільнення, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільнялися зі служби, виплачувалася допомога в порядку і розмірах, що визначалися Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (393-92-п) було встановлено на той час, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення.

Зміни, які відбулися у законодавстві щодо пенсійного забезпечення службовців органів внутрішніх справ після звільнення ОСОБА_1 зі служби в органах внутрішніх справ, не мали зворотної дії в часі, і грошова допомога позивача не підлягала перерахунку за попередній період.

Відмовляючи у перерахунку грошової допомоги суб'єкт владних повноважень діяв в межах наданої компетенції відповідно до вимог законодавства та не порушив права та законні інтереси позивача.

Рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 17 грудня 2003 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.