Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

на ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 р.

та постанову господарського суду Вінницької області від 12.04.2006 р.

у справі № 11/92-06 господарського суду Вінницької області

за позовом Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про стягнення 3457 грн. 50 коп., -

15.02.2006 р. Іллінецька МДПІ звернулась до суду з позовом про примусове стягнення на користь державного бюджету активів ПП ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу за фінансовими санкціями за порушення застосування реєстраторів розрахункових операцій в сумі 3457,50 грн.

Постановою господарського суду Вінницької області від 12.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 р., позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПП ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, з огляду на слідуюче.

Іллінецька МДПІ звернулась до суду з позовом про стягнення з ПП ОСОБА_1 3457,50 грн. боргу зі сплати штрафних санкцій за порушення в сфері застосування РРО.

Вказана сума боргу складається з штрафних санкцій, які були визначені двома податковими повідомленнями-рішеннями Іллінецької МДПІ, а саме: податковим повідомленням-рішенням від 29.07.2005 р. № 0000252306/0 на суму 3095 грн. та податковим повідомленням-рішенням від 29.07.2005 р. № 0000252306/0 на суму 362,50 грн.

Законність цих актів індивідуальної дії перевірена господарським судом Вінницької області, постановою якого від 16.11.2005 р. у справі № 11/328-05 за позовом ПП ОСОБА_1 до Іллінецької МДПІ вказані податкові повідомлення-рішення від 29.07.2005 р. визнані протиправними лише в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3457,50 грн. в якості суми податкового зобов'язання.

Тобто, рішення податкового органу були приведені у відповідність з вимогами чинного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, постанова господарського суду Вінницької області від 16.11.2005 р. у справі № 11/328-05 має преюдиціальне значення для вирішення даної адміністративної справи щодо розміру штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суми штрафних санкцій, які визначені статтями 17-24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами підприємницької діяльності до Державного бюджету в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Судами встановлено, що відповідач не сплатив суми фінансових санкцій в розмірі 3457,50 грн., про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків від 03.04.2006 р. Відповідач визнає дану суму фінансових санкцій, але сплатити їх відмовляється.

Оскільки заборгованість зі сплати штрафних санкцій за порушення в сфері застосування РРО не є узгодженою сумою податкового зобов'язання, то відповідно на неї не поширюються норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , а тому вказана заборгованість підлягає стягненню в судовому порядку.

В зв'язку з цим, Іллінецька МДПІ відповідно до наданих їй законом повноважень звернулась до суду з позовом про стягнення несплачених фінансових санкцій.

Застосовані до ПП ОСОБА_1 фінансові санкції за порушення в сфері застосування РРО належать до адміністративно-господарських санкцій, як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Частиною 2 ст. 223 ГК України визначено, що строки застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання встановлюються цим Кодексом.

Зокрема, ст. 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення Іллінецької МДПІ від 29.07.2005 р. про застосування адміністративно-господарських санкцій прийняті в межах строків, передбачених ст. 250 ГК України.

До суду з позовом про стягнення несплачених штрафних санкцій податковий орган звернувся 15.02.2006 р., тобто також в межах строків, визначених ст. 250 ГК України.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємцяОСОБА_1відхилити.

Ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 06.02.2007 р. та постанову господарського суду Вінницької області від 12.04.2006 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.