Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого: судді Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Шкляр Л.Т.

при секретарі: Турчин Д.О.

за участю представника Генеральної прокуратури України – Атаєвої Д.К.

розглянувши в судовому засіданні справу за касаційною скаргою заступника прокурора Луганської області на постанову господарського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року у справі №12/10пд за позовом заступника прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до товариства з обмеженою відповідальністю "Стелс-2", Малого приватного підприємства "Даша", товариства з обмеженою відповідальністю "Мегатехснаб" про визнання господарських зобов’язань недійсними, -

Заступник прокурора Луганської області в інтересах держави в особі Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську звернувся до суду з позовом до ТОВ "Стелс -2", МПП "Даша", ТОВ "Мегатехснаб" про визнання недійсним господарського зобов'язання, підтвердженого договором купівлі - продажу від 01.04.2004р. №785 укладеного між ТОВ "Мегатехснаб" та МПП "Даша", визнання недійсним господарського зобов'язання, підтвердженого договором поставки від 03.01.2004р. №03/01 між МПП "Даша" та ТОВ "Стелс - 2", та просив застосувати наслідки визнання договорів недійсними і стягнути в доход держави з МПП "Даша" 1279998 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено, а провадження стосовно ТОВ "Мегатехснаб" закрито, в зв’язку з ліквідацією товариства.

В касаційній скарзі заступник прокурора Луганської області просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що висновки судів не відповідають обставинам справи, що призвело до порушення судами норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та до допущення порушень норм процесуального права.

В запереченнях на касаційні скарги МПП "Даша" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, як законні та обґрунтовані, без змін.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 1 статті 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п.7 ч.1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи заступник прокурора звернувся до суду з позовом про визнання господарських зобов’язань недійсними в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 20 червня 2006 року судом порушено провадження у справі як господарським судом, а не як судом адміністративної юрисдикції.

Однак, судами попередніх інстанцій справу розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , що визнати законним не можна.

На обґрунтування позову заступник прокурора послався на статті 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно ч.1 ст. 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним.

Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також йшлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно якої конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній. ЦК УРСР (1540-06) , стаття 49 якого встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, втратив чинність із 01.01.2004. ЦК України (435-15) таких санкцій не передбачає.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

ГК, що набрав чинності з 01.01.2004р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.

Однак, відповідно до пункту 5 розділу IX "Прикінцеві положення" ГК положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Отже, судами попередніх інстанцій не перевірено чи підлягає даний спір розгляду в порядку адміністративного судочинства чи ні.

Також судами не з’ясовано, чи були дії відповідачів спрямовані на безпідставне одержання коштів із Державного бюджету, хоча вказані обставини мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу заступника прокурора Луганської області задовольнити частково.

Постанову господарського суду Луганської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 16 січня 2007 року скасувати, а справу №12/10пд направити на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.