Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді - Смоковича М. І.,

Суддів - Весельської Т.Ф.,

Горбатюка С.А.,

Мироненка О.В.,

Чумаченко Т.А.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявоюОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області про стягнення недоотриманої грошової допомоги учаснику бойових дій,

провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 11 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2006 року, -

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області з позовом про стягнення недоотриманої щорічної допомоги за 2003-2006 роки, мотивуючи тим, що є учасником бойових дій і, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , має право на отримання цієї допомоги. Однак, Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької міської ради ухиляється від виплати йому цих коштів у повному обсязі.

Просив суд стягнути недоотриману ним щорічну допомогу за вказаний період у сумі 3443 гривень 75 копійок.

Постановою Веселівського районного суду Запорізької області від 11 липня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області недоотриману щорічну разову допомогу учаснику бойових дій за 2005, 2006 роки в сумі 2955 гривень.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2006 року постанову Веселівського районного суду Запорізької області від 11 липня 2006 року змінено - стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну разову допомогу учаснику бойових дій за 2006 рік в сумі 1545 гривень.

У поданій касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися судами в процесі її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а саме - в частині задоволених позовних вимог, оскільки в іншій частині судові рішення не оскаржуються.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що пред'явлений ОСОБА_1 позов підлягає частковому задоволенню в межах річного строку позовної давності, встановленого статтею 99 КАС України. Оскільки ж позивач звернувся до суду в червні 2006 року, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність стягнути на його користь лише недоотриману разову допомогу за 2006 рік в сумі 1545 гривень.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Дійсно, статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Разом з цим, при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що пунктом 18 статті 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року № 3235-IV зупинено на 2006 рік дію частини п'ятої статті 12 щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги, а статтею 30 цього ж Закону встановлено, що в 2006 році виплата щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) учасникам бойових дій здійснюється в розмірі 250 гривень.

Зазначений Закон в період з 5 травня по 30 вересня 2006 року, протягом якого позивач мав право отримати грошову допомогу за 2006 рік відповідно до частини 4 статті - 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту", неконституційним не визнавався.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин в даній справі, існувало два нормативно-правових акта, що мають однакову юридичну силу, але встановлюють різний розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

У той же час, Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) вказав, що "конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Частиною третьою статті 150 Конституції України встановлено, що рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

А тому, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах, суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

З огляду на наведене вище, до спірних правовідносин сторін підлягало застосуванню саме положення статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року № 3235-ІV, відповідно до якого учасникам бойових дій в 2006 році була передбачена виплата щорічної разової допомоги у розмірі 250 гривень. Саме в такому розмірі ОСОБА_1 її й отримав.

Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, але допущено порушення норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати прийняте судом апеляційної інстанції рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2006 року в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області на користьОСОБА_1 1545 гривень щорічної разової грошової допомоги за 2006 рік скасувати.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області щорічної разової грошової допомоги за 2006 рік в сумі 1545 гривні.

В решті постанову Апеляційного суду Запорізької області від 29 серпня 2006 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.