Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Співака В.І.

суддів Білуги С.В.

Гаманка О.І.

Загороднього А.Ф.

Заїки М.М.

при секретарі Шевченко Ю.В.,

розглянувши у порядку письмовому провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 02.02.2005 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 20.04.2005 у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краснодонської районної державної адміністрації про стягнення допомоги на оздоровлення, -

У липні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області про стягнення допомоги на оздоровлення.

Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 02.02.2005, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 20.04.2005, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії.

Відповідно до абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Суди, відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що виплати позивачеві, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , здійснені правильно, оскільки їх розмір відповідає розміру, встановленому постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) .

Однак з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи".

Тому, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) .

Оскільки судами невірно застосовано норми матеріального права, не дослідженні відповідні Закони України щодо розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки та в судових рішеннях не міститься відомостей про періоди, коли позивачу проводилася виплата щорічної допомоги на оздоровлення, що унеможливлює розрахунок судом касаційної інстанції заборгованості, яка склалася, тому справа підлягає направленню на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Вказані порушення норм матеріального права були залишені без уваги й належної оцінки апеляційного суду та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 02.02.2005 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 20.04.2005 скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Краснодонської районної державної адміністрації про стягнення допомоги на оздоровлення направити на новий розгляд до Краснодонського міськрайонного суду Луганської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.