Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді Брайка А. І.,

суддів Голубєвої Г. К.,

Карася О. В.,

Рибченка А. О.,

Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на постанову Господарського суду міста Києва від 02.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі № 25/357-А

за позовом Дочірнього підприємства "Немірофф-медіа"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників:

позивача – Коновалова О. В., Петровська Т. В.,

відповідача – Шевченко О. О.,

Дочірнім підприємством "Немірофф-медіа" подано позов про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва від 13.07.2006р. № 000127174/0 про визначення суми податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1 736 грн. 10 коп., в т. ч. 418 грн. 43 коп. основного платежу та 1 319 грн. 67 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду міста Києва від 02.10.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі № 25/357-А позов задоволено.

Судові рішення мотивовані тим, що рахунок готелю є достатнім документом для віднесення витрат працівника на проживання під час відрядження до складу валових витрат; підстави для донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб та стягнення штрафних санкцій відсутні.

Відповідач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 9.10. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п. 1.4. розділу IIІнструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. № 59 (z0218-98) , ч. 3 ст. 159 КАС України.

Позивач в запереченнях на касаційну просить її відхилити, постанову та ухвалу залишити чинними, вважаючи їх законними та обґрунтованими.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення став акт від 04.07.2006р. № 86-23/305-32344180 про результати виїзної планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р. в якому зазначено, зокрема, про донарахування позивачу в грудні 2005 року податку з доходів фізичних осіб в сумі 418 грн. 13 коп. у зв’язку з відшкодуванням працівнику останнього коштів на відрядження в розмірі 3 218 грн. 70 коп. за проживання в готелі без відповідних документів (відсутні квитанції).

Відповідно до абз. 1 пп. 5.4.8. п. 5.4. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються: витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), обов’язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов’язаних з правилами в’їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв’язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо (абз. 2 пп. 5.4.8. п. 5.4. ст. 5 цього Закону).

Таким чином, рахунки з готелів за надання послуг з розміщення та проживання фізичної особи є достатніми документами, які підтверджують фактичні витрати за надання цих послуг, їх отримання та оплату такою особою, а також підтверджують можливість віднесення цих витрат до складу валових витрат підприємства, працівником якого є фізична особа, що їх понесла.

Отже, в даному випадку з урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи, позивачем не порушено пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 9.10. ст. 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" і, відповідно, у відповідача відсутні законодавчі підстави для нарахування податкового зобов’язання та застосування штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до абз. 1, 6 п. 1.4. розділу IIІнструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998р. № 59 (z0218-98) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.03.1998р. за № 218/2658 (z0218-98) , за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати на оплату рахунків за проживання в готелях (мотелях) або наймання інших житлових приміщень лише за наявності документів (в оригіналі), що підтверджують вартість цих витрат, у вигляді рахунків готелів (мотелів) або інших суб’єктів, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника.

За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є вірним, судові рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 02.10.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006р. у справі № 25/357-А – без змін.

2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.