К-33656/06 Про визнання недійсною угоди - 28.10.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурси" на постанову Господарського суду м.Києва від13.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від10.102006 по справі №46/43-А

за позовом Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва

до Приватного підприємства "Укрвторресурси"

до Приватного підприємства "Українські ресурси"

про визнання угоди недійсною

Заявлено позовні вимоги про визнання угоди недійсною, укладеної відповідачами, на підставі ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду м.Києва від13.03.2006 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від10.102006 по справі №46/43-А позов задоволено. Постанова та ухвала судів мотивовані п.6 ст. 67 Конституції України та ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

При цьому судами встановлені фактичні обставини справи про те що ПП"Українські ресурси" на адресу ПП"Укрвторресурси" реалізувало брухт сталевий та виписало податкові накладні на загальну суму 1033294,53грн. та 670000грн., вт.ч.ПДВ, і ці суми податку на додану вартість відображені ПП"Укрвторресурси" у книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) та включені до загальної суми податкового кредиту декларації ПДВ за грудень 2004року, січень 2005року. Форма розрахунків між підприємствами за реалізовані товари - безготівкова. Також зазначено, що при зустрічній перевірці відповідача-2 було встановлено, що відповідача-1 знято з обліку з СДПІ у Приморському районі м.Одеси за рішенням Господарського суду Одеської області №30/83-05-2539 від31.05.2005 за позовом прокурора Приморського району м.Одеси.

Рішення судів мотивовані тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Крім того зазначено, що була порушена кримінальна справа №06020050006, за ознаками ст.ст. 205 ч.1, 358 ч.3 КК України. Також в судових рішеннях зазначено про те, що на підставі вищевикладеного актом перевірки №589/23-3-30634764 від20.10.2005. зроблено висновки про те, що угода №06/10 від06.10.2004 укладена в порушення ст. 181 Господарського кодексу України, так як її підписання не підтверджується відповідальною особою.

Не погодившись із постановою Господарського суду м.Києва від13.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від10.102006 по справі №46/43-А, ПП "Укрвторресурси" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові. На думку скаржника судами були зроблені висновки, що не відповідають обставинам справи.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти скарги заперечив, повністю підтримавши судові рішення, зазначивши при цьому неможливість визнати податкові накладні такими, що складені у відповідності до Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС) визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визнаючи угоду недійсною з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України, суди мають встановити у діях контрагентів наявність ознак вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави та суспільства, порушення такими діями норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства, наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону. Зважаючи на що судами при визнанні угод недійсними обов'язково має бути встановлена вина сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди.

Умисел відповідача-2 на укладення угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судами був встановлений на підставі рішення Господарського суду Одеської області від31.05.2005 у справі №30/83-05-2539, яким було припинено юридичну особу - відповідача-2. Однак предметом дослідження у справі №30/83-05-2539 було незнаходження підприємства за власною юридичною адресою, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності відповідача-2.

Отже суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Таким чином не можна погодитись із висновком судів першої та апеляційної інстанцій оскільки матеріали справи не містять вироку, що набрав законної сили і яким визнано винними посадових осіб відповідача-2 в укладенні угоди з метою уникнення від сплати податків. Дані обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

При цьому ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з мстою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнана, зокрема, угода, укладена з метою ухилитися від сплати податків та обов'язкових платежів або безпідставно одержати з державного бюджету кошти у вигляді податку на додану вартість.

У зв'язку із цим суду необхідно було дослідити, чи не спрямована оспорювана угода на порушення публічного порядку, а саме на неправомірне одержання коштів із державного бюджету, про що б могли свідчити несплата податку на додану вартість відповідачем-2 та віднесення до податкового кредиту сплачених в ціні товару сум цього податку покупцем. Суду потрібно звернути увагу на те, що формування податкового кредиту і податкових зобов'язань з податку на додану вартість є обґрунтованим лише при встановленні факту реального здійснення господарської операції та дійсності взятих зобов'язань. Проте такий факт суди не встановлювали.

Також при вирішенні цього спору судами не враховано те, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову. Водночас, встановлення судом факту порушення угодою публічного порядку може бути підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій, зокрема, конфіскації.

Крім того суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, що наведену норму ст. 207 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, — нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч.1 ст. 238 Господарського кодексу України. Крім того, встановлені ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, встановлених ст.250 цього Кодексу, — протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Отже судами попередніх інстанцій не було досліджено застосування положення зазначеної статті із врахуванням строків застосування санкцій, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що постанова Господарського суду м.Києва від13.03.2006 та ухвала Київського апеляційного господарського суду від10.102006 по справі №46/43-А підлягають скасуванню, як такі, що винесені при помилковому застосуванні норми матеріального права. Справа №46/43-А підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 160, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурси" задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м.Києва від13.03.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від10.102006 по справі №46/43-А скасувати. Справу №46/43-А направити на новий розгляд до адміністративного суду першої інстанції.