Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Головчук С.В.,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Будьонівської районної ради міста Донецька про стягнення коштів,

У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2002-2005 роки недоплачено 3 582 грн., які просив стягнути.

Постановою Будьонівського районного суду міста Донецька від 06 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2006 року, позов задоволено частково в сумі 68,50 грн.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та постановити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом 3 групи внаслідок захворювання, що пов'язано з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку за 2002-2005 роки сплачено по 21,50 грн.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій виходили з того, що в 2002-2004 роки сплаті підлягали суми, розмір яких визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , які позивач отримав.

У 2005 році сплаті підлягали суми, розмір яких визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) і для інвалідів 3 групи становив 90 грн.

Оскільки позивачу у 2005 році сплачено вказану допомогу в сумі 21,50 грн., тому на його користь підлягає стягненню недоплачена частина допомоги в сумі 68,50 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка інвалідам III групи сплачувалася в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Порядком виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1 (z0048-00) , чинним на час вирішення спірних правовідносин, було встановлено, що підставою для призначення допомоги на оздоровлення є, зокрема, письмова заява особи, якій провадиться виплата допомоги, та довідка з місця роботи або органу, що виплачує пенсію, із зазначенням терміну останньої виплати допомоги. Термін виплати допомоги визначається за погодженням з громадянином, який звернувся по допомогу.

Статтею першою Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2002 року 140 грн., а з 1 липня 2002 року - 165 грн.

Статтею першою Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 1 січня 2003 року у розмірі 185 грн., а з 1 грудня 2003 року - 237 грн.

Зі змісту статті першої наведених законів про встановлення мінімальної заробітної на певний рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а навпаки, статтями 2 вказаних Законів передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Законами України про державний бюджет на певний рік розмір мінімальної заробітної плати встановлювався: з 1 вересня 2004 року - 237,00 грн., з 01 січня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року - 290 грн., з 01 липня 2005 року - 310 грн., з 01 вересня 2005 року - 332 грн., з 1 січня 2006 року - 350 грн., з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року - 400 грн.

Встановлений в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому законами України.

Зокрема, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законами України, згідно з внесеними Верховною Радою України змінами до державного бюджету зростав кожен наступний рік. При цьому, вказані закони не містили обмежень щодо застосування статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень з цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідними законами України, а не Постановою Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) .

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суб'єкт владних повноважень повинен був виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за зазначений період виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на момент виплати допомоги.

Суди не встановили чи звертався позивач з письмовою заявою та відповідними документами до відповідача з метою реалізації права на призначення допомоги на оздоровлення у 2002 році, як того вимагає Порядок виплати органами соціального захисту населення щорічної допомоги на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04 січня 2000 року №1 (z0048-00) . Якщо звертався, то коли.

Від встановлення вказаних обставин залежало визначення того, чи порушені права позивача у 2002 році. Якщо порушені, то станом на яку дату підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати при розрахунку щорічної допомоги на оздоровлення.

Вирішення вказаних питань впливає на розмір суми, що підлягає стягненню на користь позивача, та не може бути усунуте судом касаційної інстанції.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Будьонівського районного суду міста Донецька від 06 березня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 03 липня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.