Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючий,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.,

Юрченка В.В.,

секретар судового засідання Шевченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 11 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області від 14 листопада 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, приватного сільськогосподарського підприємства "Полісся" про стягнення коштів,

У квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом.

Зазначав, що відповідачі в порушення вимог пункту 6 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" сплачують щомісячні виплати на кожну дитину шкільного віку в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за період з березня 2005 року по грудень 2005 року недоплачено 1 507 грн., які просив стягнути.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 11 травня 2006 року, залишеним без змін ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області від 14 листопада 2006 року, в позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач зазначає, що судами неправильно застосовані положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та постановити нове.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 2 категорії, має право на отримання щомісячної виплати на неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що передбачена пунктом 6 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На реалізацію вказаних норм права відповідачі виплачували позивачу компенсації, які обчислювали на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , які складали 3,30 грн. щомісяця.

Вирішуючи спір та відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір виплачуваних позивачу компенсацій не був нижчим від встановленого законодавством. Компенсації виплачувалися в межах існуючих фінансових можливостей держави, виходячи з сум, встановлених відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Пунктом 6 статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього Закону, та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, щомісячна виплата 50 процентів мінімальної заробітної плати незалежно від інших виплат на кожну дитину шкільного віку, яка евакуйована із зони відчуження або народилася після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері, має підстави належати до категорії 1 або 2, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1 або 2, а також на кожну дитину, яка проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Правовий аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що в період з 01 березня 2005 року по грудня 2005 року законодавець не вносив до них змін, які встановлюють інші, крім мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, критерії нарахування виплат, або обмежують їх розмір.

Таким чином, вихідними критеріями обрахунку спірних сум виплат виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу змінювався законодавцем 4 рази і складав від 262,00 грн. до 332,00 грн. на місяць. Конкретний розмір мінімальної заробітної плати встановлювався спеціальними законами (у 2002 - 2003 роках) або Законом про Державний бюджет на відповідний рік (2004 - 2005 роки). Зміст законів України, якими встановлювалися розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування цих розмірів для реалізації положень статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Тільки стаття 2 Закону України від 13 грудня 2001 року "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" містила застереження Кабінету Міністрів України до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на 2002 рік.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру виплат застосуванню підлягають положення саме статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Разом з тим при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкових рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною третьою статті 159 вказаного Кодексу визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір щодо виплати позивачу передбачених законом сум, суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статті 2 та частини третьої статті 159 Кодексу не дослідили і не дали правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Зокрема, суди не з'ясували, до відання кого з суб'єктів владних повноважень входить обов'язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтею 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 63 вказаного Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Суди першої інстанції не з'ясували чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідача; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суди не дослідили і не проаналізували Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , в якому визначено розміри видатків держави, що направляються органам Пенсійного фонду України та управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 11 травня 2006 року та ухвалу судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Житомирської області від 14 листопада 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.