Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: не з’явився;

відповідача: Пусан Є.В.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто"

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р.

у справі №9/122-17/179

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто"

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто" (далі по тексту – позивач, ТОВ "Кременчук-Авто") звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі по тексту – відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000512305/02271 від 09.08.2004 року, яким визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 2640000 грн., в т.ч. основного платежу 1320000 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 1320000 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 12.12.2005р. у справі №9/122-17/179 (суддя Коршенко Ю.О.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення – рішення №0000512305/02271 від 09.08.2004 року.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. у справі №9/122-17/179 (головуючий суддя – Сибіга О.М., судді Мельник С.М., Ільєнок Т.В.) скасовано постанову Господарського суду Полтавської області від 05.12.2005р.; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ТОВ "Кременчук-Авто" не погоджуючись з постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. у справі №9/122-17/179 звернулось з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 05.12.2005р. залишити в силі.

02.04.2007р. Ліквідатор ТОВ "Кременчук-Авто" звернувся з заявою, в якій просить на підставі п. 5 ч. 1 ст. 157 та ст. 228 КАС України закрити провадження у справі №9/122-17/179, оскільки 12.12.2006р. позивача ліквідовано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що заява ліквідатора ТОВ "Кременчук-Авто" підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що господарські операції з купівлі-продажу товару (модулів статистичного контролю псевдо випадкових коливань несучих конструкцій) позивачем належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку, витрати по сплаті податку на додану вартість підтверджено належним чином оформленою накладною, факт вивезення (експортування) товару підтверджується належним чином оформленою ВМД з відміткою митниці, а відтак ним правомірно включено до складу податкового кредиту за вересень 2003 року суму податку на додану вартість в розмірі 1320 000 грн. на підставі податкової накладної №2 від 22.09.2003 року. Відсутність подання податкової звітності одного з продавців товару по ланцюгу постачання не є підставою для зменшення суми ПДВ при формуванні податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог послався на те, що заявлені до відшкодування з бюджету позивачем суми податку на додану вартість в розмірі 1320 000 грн. фактично не були сплачені до бюджету контрагентами позивача по ланцюгу постачання, що призвело до завищення заявленої до відшкодування з бюджету суми.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Підпунктом 7.7.1. п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов’язань відповідачем не встановлено, а порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Якщо контрагенти позивача не виконали свого зобов’язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків суду першої інстанції відносно того, що податковим органом неправомірно визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1320000 грн., а висновки суду апеляційної інстанції є необґрунтованими та передчасними.

Поряд з цим, 29.12.2006р. припинено державну реєстрацію позивача у зв’язку з визнанням його банкрутом.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може визнати законні судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження у справі, якщо після їх ухвалення виникли обставини, які є підставою для закриття провадження у справі, та ці рішення ще не виконані.

З урахуванням вищевикладеного, Вищий адміністративний суд України визнає постанову Господарського суду Полтавської області від 12.12.2005р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. такими, що втратили законну силу і закриває провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 157 та ч. 2 ст. 228 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Заяву Ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто" про закриття касаційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто" на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. у справі №9/122-17/179 задовольнити.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 12.12.2005р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. у справі №9/122-17/179 визнати такими, що втратили законну силу.

Закрити провадження у справі №9/122-17/179 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчук-Авто" до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Полтавської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.