Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Нечитайла О.М.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: Матвєєв С.Є.

відповідача: Пархоменко Д.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р.

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р.

у справі №3/7-05-164

за позовом Дочірнього підприємства "Трансбункер-Юг"

до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Дочірнє підприємство "Трансбункер-Юг" (далі по тексту – позивач, ДП "Трансбункер-Юг") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області (далі по тексту – відповідач, ДПІ) про визнання недійним податкового повідомлення-рішення від 19.12.2003 р. №0000962301/0.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. у справі №3/7-05-164 (суддя Гладишева Т.Я.), яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. (головуючий суддя – Пироговський В.Т., судді Картере В.І., Жекова В.І.), позовні вимоги задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 19.12.2003 р. №0000962301/0.

Державна податкова інспекція у м. Южному не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. у справі №3/7-05-164 звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Судом касаційної інстанції на підставі клопотання Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області про заміну відповідача його правонаступником у зв'язку з реорганізацією установи, на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача – Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області її правонаступником – Комінтернівською об’єднаною державною податковою інспекцією Одеської області (далі по тексту – відповідач, ДПІ).

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІІ у м. Южному підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19.12.2003 року ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000962301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 5 620,00 грн. та експортного відшкодування у розмірі 5785,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення від 19.12.2003 р. № 0000962301/0 прийнято на підставі висновків акту "Про результати тематичної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість дочірнього підприємства "Трансбункер-Юг" код 31154105 за період з 01.08.2003 р. по 31.08.03 р." від 19.12.2003 р. №262/23/1132/1008/31154105 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" неправомірно застосовано нульову ставку з податку на додану вартість щодо наданих послуг по укладеним угодам з нерезидентами у вигляді приймання експортних, транзитних нафтопродуктів, а також їх зберігання, підготовку, перевалку тощо.

Актом перевірки встановлено, між компанією "Bunker Holdings Limited" та ДП "Трансбункер–Юг" укладено договір про надання послуг від 03.01.2003 р. №01.-2003, умовами якого передбачено, що останнє приймає на себе зобов’язання забезпечити приймання експортних, імпортних, транзитних нафтопродуктів контрагента, які знаходяться під митним контролем, а також їх зберігання, підготовку, навантаження та інші послуги, пов’язані із цим, а нерезидент – сплатити надані послуги.

Між компанією "Firanco LLC" та ДП "Трансбункер – Юг" укладено договір про надання послуг від 03.01.2003 року № 3-Ф, умовами якого передбачено, що останнє приймає на себе зобов’язання забезпечити приймання експортних, імпортних, транзитних нафтопродуктів контрагента, які знаходяться під митним контролем, а також їх зберігання, підготовку, навантаження та інші послуги, пов’язані із цим, а нерезидент – сплатити надані послуги.

Виконання вищезазначених договорів в серпні 2003 р. підтверджується актами виконаних робіт від 31.08.2003 р.

За результатами господарської діяльності позивач у серпні 2003 року надав до ДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість, в рядку 23 якої, узгоджено суму експортного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику податків протягом 30 календарних днів з дня подання декларації, у розмірі 158281 грн., а в рядку 25 – залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов’язань платника податків протягом трьох наступних звітних періодів у розмірі 28939 грн.

Відповідно до п.п. 6.2.2., п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції чинній на час оподаткування таких операцій) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Виходячи із змісту вказаної норми, нульова ставка ПДВ може використовуватися виключно якщо використання та споживання робіт(послуг) здійснюється за межами митної території України. При цьому законодавець не пов’язує оподаткування за нульовою ставкою ПДВ операцій з продажу таких робіт (послуг) з приналежністю майна щодо яких вони робилися нерезиденту.

Тому, колегія не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що нульова ставка ПДВ повинна застосовуватися в цьому випадку тому, що нафтопродукти, відносно яких позивачем надавалися послуги, належать нерезидентам України, і, що, внаслідок надання позивачем послуг задовольняється господарська мета саме нерезидента, оскільки експорт нафтопродуктів за межі митної території України об’єктивно неможливий без діяльності позивача з надання комплексу взаємопов’язаних послуг.

Колегія зазначає, що судами попередніх інстанції не застосовані норми права, які повинні були застосовуватися при розгляді цієї справи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. Моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця При цьому, товар це будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Згідно з п. 3 ст. 15 Митного кодексу України 1991 року, який діяв на момент здійснення операцій, переміщенням через митний кордон України це ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередач. А відповідно до п. 2 ст. 24 цього Кодексу, товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, перебувають під митним контролем: під час вивезення за межі території України з метою вільного використання - з моменту ввезення товарів та інших предметів у зону митного контролю і подання необхідних для митного контролю документів на такі товари та інші предмети і до вивезення їх за межі митної території України.

Виходячи із системного аналізу і змісту вищезазначених норм, послуги які надавалися позивачем нерезидентам використовувалися та споживалися саме на митної території України.

Відповідно частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, яки призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Згідно с частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального і процесуального права, не повно та не всебічно з’ясовані обставині у цієї справі що є підставою для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. у справі №3/7-05-164. Оскільки, суд касаційної інстанції не може усунути ці порушення, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Замінити відповідача – Державну податкову інспекцію у м. Южному Одеської області її правонаступником – Комінтернівською об’єднаною державною податковою інспекцією Одеської області.

Касаційну скаргу Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. у справі №3/7-05-164 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.06.2005 р. у справі №3/7-05-164 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.